site.ua/kirill.sazonov/4925-prigovor-ahmetov-pr...

---

Эххх

у киндера заболел живот.
пришлось бросить архив и резвой лошадью прискакать домой прихватив дщерь.
знаете шо комп это самая лучшая таблетка от всего..
растворилась в своих мультиках.
а я ломаю голову по поводу бытовой химии в частности порошка, пятновыводителя и чего то для посудомойки у нас активно рекламируют белые паруса...rebenok.cn.ua/index.php?topic=72232.0[/url., но я активно стремаюсь...

---

если честно, то скандал с Зеленским я не поняла.
я квартал давно смотрю кусками и довольно редко, мне надоело вечное политическое шоу, но негодование которое охватило наш народ я не понимаю.

---

ААААААААААААААААА

---

censor.net.ua/video_news/405243/ty_esche_raz_ta...
Мне кажется это хамство.
Я такого не люблю.
И это та из причин почему неприемлю нынешнюю власть ибо для них мат это тот язык на котором они разговаривают, по долгу службы я пережила 4 губеров, херову кучу замов, но вот такое началось только при черном кондитере. сейчас так проходят все !!!! рабочие совещания ...
быдлота блин.

---

эхххх

вчера киндер пришел из школыи шо я вам скажу...
-Что рисовали ???
- Что кто хотел.
-А ты что???
- Березки.
смотрю на супруга и выдаю, ну вот на этом можно заработать.
Итак продаю идею, как двое бездушных родителя-бендеровца по науськиванию агента госдепа живущего в доме отказали своему 6-му ребетенку в (в чем не знаю ваши варианты) за рисование березок на уроке.

---

мне сделано на Винницу)))))
сегодня нашла вот это
Шаргородский Андрей.Никитович. должен был командовать партизанським отрядом, но раздобыл у немцев пропуск и выехал в Винницу где имел частный ларек и занимался торговлей до прихода Красной армии.
придется ехать на малую родину черного кондитера))))

---

Хихи

"В гробу я видел вашу Красную площадь!"
В.И. Ленин
- Жаль, что молодежь уже не помнит, кто такие Достоевский, Герцен, Белинский!
- А Грибоедов! Посмотрите, сколько среди молодежи грибоедов!

---

Эхххх

прекрасная новость просто прекрасная))))
censor.net.ua/news/405093/dvuh_voennyh_iz_kryma...

---

Эххх

Мне везет на дневники. Я с ними постоянно работаю, этот очень сильно отредактирован, но интересен. Прочтите не пожалеете.

У фашистських лабетах.
Колишній житель села Козлянич Сосницького району Іван Дмитрович Васюк – партизан Великої Вітчизняної війни, має цікавий документ. Це щоденник періоду німецької окупації і партизанської боротьби в тилу ворога. В ньому, зокрема, розповідається про страшні злочини окупантів і зрадників Батьківщини. Читаєш його, і в серці, як і колись, закипають гнів і обурення.
Нижче подаємо уривок щоденника.

20 грудня 1941 р.
Увечері в наше село Козляничі прибув каральний загін німців, мадяр і поліції. Останньою командує пан Добровольський. Він приїхав з Польщі, щоб відомстити народу за відібрані у революцію маєтки в селах Корюківського і Холменського районів.
Карателі арештували 12 жителів села: Якова Велігорського – голову колгоспу ім.. Леніна і його сина Миколу, Кіндрата Погребченка – завідуючого фермою, Миколу Семакова студента одного з харківських вузі, Микиту Васюка – зоотехніка, мого батька й дядька Михайла, а з ними й мене, та ще кількох. Нас усіх арештували за доносами дочки колишніх багатіїв Катерини Шмакової. Ми нібито мали зв’язки з партизанами.
Всіх нас загнали в приміщення сільради, де поліцейські слідчі Курбацький і Романов, знущаючись над нами вели допити. Вони хотіли дістати відомості про партизан, які знаходилися в селах Рейментарівка, Гутище, Олійники.
21 грудня 1941 року
Нічого не добившись, нас, як партизанських заложників, повели в село Чорнотичі і зачинили в погріб. Угорські солдати прийняли нас за партизан, нібито спійманих у лісах Корюківсього району.
З підвала всіх по одному викликали на допит. Назад приводили побитих, закривавлених.
22 грудня 1941 року
Арештованих, змучених, під сильною охороною, повели на Сосницю. У всіх зв’язані дротом руки відмерзли на лютому холоді.
За Чонотичами колону нагнав поліцай який сказав: «Дозволили». Що дозволили, ніхто не знав. Всі стояли і ждали, що буде. Молодий поліцай з охоронцем писклявим голосом гукнув: «Миколаєнко Степанида вийти!» з гурту вийшла ледве тримаючись на ногах літня жінка син якої – Іван Даниленко був у партизанах.
Поліцаї заклацали гвинтівками, один з них штовхнув жінку у спину і наказав іти до яру, над яким сумно шуміли верби. Вона йшла не оглядаючись. І коли дійшла до урвища ляснуло кілька пострілів. Жінка похитнулась але не впала. Другий залп – і вона обличчям впала у яр. До вбитої підбіг поліцай і стяг валянки.
Кожний з нас здригнувся у багатьох із нас покотилися сльози. Нас повели далі. Дорогою поліцаї стріляли з гвинтівок і кулемета залякували нас.
В Сосниці нас завели на подвір’я поліції. Тут німці і мадяри накинулися на нас як вовки і із криком: «Партизан - капут» по звірячому били. Потім зачинили у підвал багатоповерхового будинку.
Не пройшло і десяти хвилин як до дверей під’їхав кат Добровольський і, не злазячи з коня крикнув: «Давай сюди Васюків!» . з підвала вивели мого батька й дядька. Добровольський кричучи: «Партизани!» примусив батька і дядька бігти по двору. А сам на коні розмахуючи шаблею кинувся доганяти їх. Спрочатку він рубонув по плечу батька, потім дядька. Пострілами з пістолетів їх добито.
Я стояв біля віконця. Крізь грати мені було видно. В очах потемніло і я втратив свідомість.
26 грудня 1941 року.
О шостій годині ранку на подвір’ї поліції був розстріляний студент комсомолець Семаков Микола Єрмолайович. Перед цим його по-звірячому побили шомполами по голові, Миколу звинувачували у приховуванні зброї. Він нічого не сказав катам.
27 грудня 1941 року.
Викликали на допит партизана громадянської війни Миколаєнка Михайла Андріяновича. Не скоро він повернувся. Його привели під руки. Обличчя побите з голови сочиться кров. Колись поранена нога зовсім не діє.
Увечері до підвалу вкинули шестидесятирічного Клюя Кузьму Онисовича, арештованого нібито за бійку з козляницьким старостою Ткачинським. У Клюя перебита права рука, шкіра на спині пошматована.
28 грудня 1941 року.
Сьогодні на 7-й день нашого перебування тут, поліції внесли їжу: три хлібини і бідон води на п’ятдесят чоловік (двадцять вже було розстріляно).
30 грудня 1941 року.
З вікна підвалу видно: на подвір’ї багато речей – меблі, посуд, самовари. Новоприбулі арештовані розказують, що ці речі награбовані у жителів партизанських сіл. Села спалені люди знищені.
До їдальні, що на подвір’ї привезли великі свинячі туші. Поліцаї готуються зустрічати Новий рік , вже ходять п’яні.
4 січня 1942 року.
В підвалі лишилося двадцять чоловік. У багатьох відморожені ноги, від холоду і голоду люди знесилені . передачі принесені родичами поліції переполовинюють.
5 січня 1942 року.
Рано вранці повели на допит голову козляницького колгоспу імені Леніна Велігоцького Якова Аристарховича з сином Миколою. Їх звинувачували у передача партизанам зброї і продуктів.
Яків Велігоцький повернувся з допиту закривавлений. Німці хотіли дізнатися від нього де партизани і скільки їх, яка в них зброя. Але голову важко зламати, у нього міцний дух, він не признався…
6 січня 1942 року.
На роботу в поліцію приїхав з села Рудня колишній куркуль Єсипенко Федот. У нього своя підвода . він буде доглядати німецьких коней і вивозити на Десну розстріляних людей. Плата – одяг та взуття забитих. Так і наживаються на чужій крові поліції та інші зрадники.
7 січня 1942 року.
«Чи добре сидіти партизанські зв’язківці?» - насмішкувато запитали поліцаї, зайшовши до підвалу. З ними був німець і вони йому пояснили, що ми тримали зв'язок з лісом.
Фашист примружив, мов кіт, сірі совині очі з криком: «Партизан – капут!» кинувся бити всіх. Арештованого з села Гутища Холминського району Біленка Івана бив особливо жорстоко: пістолетом і ручкою фінки по голові. Біленко впав, тоді фашист наказав лити на голову непритомного воду.
8 січня 1942 року.
Кат Добровольський зі своєю поліцією святкує якусь перемогу німців над Червоною армією нібито взяття Москви. Всі поліцаї ходять п’яні, стріляють. Один з них зайшов у підвал і довго торочив нам, що Червона армія розбита і в Москві німці.
Коли він пішов комуніст з села Лави Сосницького району (прізвища не знаю) сказав: «Німці і поліції ббрешуть. Наша армія ніколи не буде розбита. Вона ще повернеться». Обличчя у всіх повеселішали від надії.
9 січня 1942 року.
Серед ночі на допит був викликаний чоловік на прізвище Коробко. Повернувся він з групою поліцаїв, які питали: «Де він?» Коробко вказав на Лавського комуніста. Поліцаї накинулися на свою жертву, як вовки, і потягли за собою.
Назад комуніст прийшов побитий з викрученою рукою.
- Мені вже не жити але Червона армія прийде і розгромить німців і поліцаїв, - сказав він.
Годині о шостій ранку до підвалу, брязкаючи зброєю, ввалилося четверо поліцаїв. Схопивши комуніста під руки, повели його на двір. Він щось кричав, можна було розібрати слова «розгромлять», «прийде». Автоматна черга і все стихло.
12 січня 1942 року.
Надвечір на подвір’я поліції в’їхали дві підводи: привезли забитих угорських солдат. Окупанти понесли втрати під час сутички з партизанами. Мадяри злі, вони в ввірвалися до підвалу і жорстоко били арештованих.
13 січня 1942 року.
Вночі розстріляно кілька колгоспних активістів. Годині о 8-й ранку нас вивели на подвір’я і вишикували в шеренгу. Німці глузливо сміючись, клацали фотоапаратами, фотографували нас, як партизан, нібито спійманих в лісі.
А в цей час з будинку чувся стогін і крики. Хтось сказав, що то катують одну вчительку з села В’юнища за розповсюдження партизанських листівок.
18 січня 1942 року.
На світанку до підвалу привели якогось чоловіка. Спочатку він сидів мовчки, потім став знайомитися з арештованими. Розпитував хто за що сидить, хто мав зв’язки з партизанами. Помітивши, що ми розмовляємо з ним не охоче, він почав казати: «Партизани діють правильно. Разом з Червоною армією вони визволять нашу землю від окупантів».
Раптом на східцях затупали. «Агітатор» змовк. Брязнули ключі, зайшли поліцаї стали робити обшук. Нічого не знайшовши покинули підвал. Один з них змовницькі підморгнув новачку. Я це добре запримітив і передав сусідові, що новачок переодягнений поліцай, який хоче випитати у нас якісь відомості. Новачок кинув у наш бік швидкий погляд і більше ні з ким не розмовляв. Зрозумівши, що далі сидіти безглуздо, він постукав у двері; його випустили.
19 січня 1942 року.
На допит викликали мене. В кімнаті за столом сидів начальник поліції. Біля нього на столі пістолет і гумова трубка зі скляним наконечником. Глянув на мене і його обличчя запалало гнівом.
- Знаєш ти що-небудь про свого дядька Васюка Василя Миколайовича?
- Не знаю, - кажу, - він у нашому селі не жив біля 20 років.
- -За показаннями козляничан, твій дядько в партизанському загоні, - вів далі начальник. – Ти повинен розказати де цей загін, скільки в ньому партизан. Тоді я тебе випущу на волю, щей подарунок дам.
- Я ще малий і про партизан нічого не знаю.
Бачу, нервує. Далі вхопив гумову трубку і люто полоснув нею по моїй спині. Я похитнувся.
- Ну, щеня партизанське!якщо не скажеш де партизани, я з тебе шкуру здеру! – кричить він.
Я мовчки дивився на пістолет. Знову свиснула трубка і удар, набагато сильніший від першого обпік моє тіло. Голова пішла обертом, перед очима заблимали вогники. Я втратив свідомість. Опритомнів у підвалі. Все болить ні сидіти, ні лежати.
20 січня 1942 року.
Годині о сьомій ранку до підвалу ввійшло п’ять німців і кілька поліцаїв. Поставили нас, допитуються, хто мав зв'язок з партизанами. Ніхто з нас ні слова. Якийсь Ганс з пенсне на носі витяг з кобури пістолет і кинувся бити арештованих. Він бив і кричав: «Юда – капут! Большевик – капут!» Тих хто хотіли сховатися поліцаї прикладами гвинтівок штовхали під його удари.
25 січня 1942 року.
Кілька днів нас не турбували ні допитами, ні катуваннями. Проте і їсти не давали. Ми впали в напівзабуття. Годині о 6-й крізь двері заглянув поліцай. Запитав: «Чи живий хто тут?» Ніхто йому не відповів. Пройшов далі , став штовхати ногою всіх під боки. Люди не ворушилися, тільки безсило відкривали повіки і байдуже дивилися на нього.
Незабаром принесли передача зібрані за п’ять днів. Всі стали жадібно їсти. В результаті вісім чоловік померло, інші ледве вижили.
29 січня 1942 року.
Ранком зайшли три німці і п’ять мадяр, підняли всіх «злочинців» і стали питати, хто за що арештований. Черга дійшла до нас з Миколою Велігоцьким. Старий німець з виразом презирства гидливо кривлячись поцікавився: «Ві кто?» не встигли мий рота розкрити , як поліцай, що стояв позаду німця, відповів: «Це два комуністи». Нас побили до непритомності.
7 лютого 1942 р.
Скільки днів нас нічим не турбували. Але холод і голод робили своє. Ніхто не надіявся лишитися живим.
Коли це вранці до підвалу зайшов начальник поліції. Він, іронічно посміхаючись, обвів очима всіх арештованих і зупинив погляд на мені і Миколі.
- Чого ви так довго тут сидите?
Ми в один голос відповіли, що нас ніхто не викликає от с і сидимо.
- Зараз викличу на допит, а потім відпущу.
Десь опівдні і справді викликали мене до «пана» Шила. Він спитав чи знаю я, де партизани, а коли знаю, то щоб повів поліцаїв у їхнє розташування. Я сказав, що не знаю, і навіть у вічі не бачив їх. Шило оперіщив мене нагайкою так, що я ледве встояв. Велігоцький повернувшись з допиту казав, що його сьогодні випустять. «Невже мені доведеться ще сидіти?» - подумав я. Але Миколу теж не випустили.
8 лютого 1942 року.
О десятій ранку нас викликали обох. Дали пропуски, але попередили, що додому маємо право повернутися тільки тоді, як відбудемо двотижневий карантин у Сосницькій лікарні.
22 лютого 1942 року.
Ми йдемо додому. Дома я здався всім мертвяком, що чудом встав з могили.
Хата – справжня пустка: холодно, стіни вкрилися слизькою зеленню. Поліцаї і староста заборонили моїй сім’ї опалювати житло. Ні харчів, ні одягу. Чого не взяли, те потрощили, гади. Життя не краще ніж у тюрмі.
23 лютого 1943 року.
Завітав сам староста «пан» Ткачинський Василь. Лукавий, хитрий і підступний чоловік. Правда, таких, як він, людьми не можна назвати, це кати.
Ткачинський спочатку люб’язно, потім грізно вимагав від мене здати оту гвинтівку, з якої, ми хлопці, восени стріляли по горобцях. Я про неї нічого не знав. Мене викликав старший поліцай Лось Микола, загрожував відправити на каторгу до Німеччини, побити шомполами.
Коли я йшов вулицею, Савченко Мокрина, підла і люта жінка, кричала на все горло:
- Партизанські сім’ї треба відправити на заслання або постріляти! – Вона докоряла, що мій дядько Василь у партизанах.
Як гірко бачити наругу нікчемних людей.
Чаша терпіння переповнилася. В юному серці Івана Васюка визріла велика сила гніву, що кликала до священної помсти. Хлопець пішов у партизани, щоб сповна відплатили окупантам і мерзотникам поліцаям. Він Був відважним кулеметником , нещадним до ворогів.
Колгоспна правда 1962 рік. № 119 стр. 3-4, 26 грудня
Колгоспна праця 1962 рік. № 120, стр. 4, 28 грудня.

---

Я хочу почитать.
Хорошо написанное произведение о большой и чистой любви между идейным коммунистом и не менее идейным нацистом, которые в силу своей политической ориентации скрывают ориентацию сексуальную, каким чудом эти скрытных молодых человека встретились не важно, важен хороший слог и знание матчасти, ну чтоб айнзацгруппы занимались чем положено, комиссары тоже, погоны в РСЧА были не в 1941 году ну и т.д.
есть ли что то подобное????
И шоб два раза не писать ...
меня достают.
вот правда.
пришла вчера в архив а там .... короче хочу всех послать.
и с бывшей работы тоже хочу послать ибо они пытаются вешаться мне на шею с криками: "ААААА Помоги, На все воля твоя". Приятно конечно, но так никакая шея не выдержит.....
Тем более шо немецкая з/п всяко приятней...
и больше, и в евро...
наверное сегодня пошлю...всех в лес ... к сусанину!!!!

---

Эхххх

знаете думала что если свободный график то у меня будет куча времени и на уборку дома, и на консервацию, и на поиск умного, доброго, вечного, и на озвучивание своих мыслей туточки, а на деле все не так.
нихрена не успеваю, валюсь с ног, бегаю як всцята миша...
хорошо хоть папа с киндером уроки учит, а то совсем бы умаялась...
и спать я ложусь в 21-00 , короче пипец....

---

Эхххх

начинаю новые темы.
две пока. обе связаны со второй мировой.
надеюсь через пару лет будет две полноценные книги.

---

Эххх

отдых и релаксация закончились.
работаю.
вот знаете шо, читаю я вчера районные газеты за 1962-1963 гг. и шо вы таки думаете ????
Амарика уже раз сто развалилась, а фашиствующие молодчики чередуются с аденауэрскими фашиствующими молодчиками и у меня сложилось впечатление,что я читаю новости вроде как не старые, а современные, соседей наших, просто там с географией нелады))))
правда правосеков нет)))))

---

итак итоги выходных.
закрыто 8 литров грибов разных, 4 литра чисто белых, сделано грибной приправы из сушеных белых 400 грамм, сушеных большой пакет и 3-х литровая кастрюля груздей для еды и литра три вбросила в заморозку.
и да обои киндеру в комнате почти доклеили.

---

странно, но из головы таки почти вылетело...
Итак в этот день в 1939 г. началась вторая мировая война.

---

Эхххх

чем больше я стала выходить в "свет", в частности в архив и шариться по городу то есссно натыкатся на много знакомых рыл и шо вы таки думаете????
я что то знаю...
я в этом убедилась. сегодня директриса архива мне это втирала минут 20.
Да я что то знаю, но конкретизировать постеснялась. как то мне стыдно признаться что я не знаю... почему я уволилась при чем моя версия их не устраивает...
вот теперь мучаюсь что же я такое знаю....

---

Эхххх

---

Первый раз в первый класс!!!!!!
Ужас.

---

Эххх

я таки обитаю еще на даче. Хорошо. тихо. Наела два кило....
А че... лежу ноут при мне....
Единственное развлечение походы за водой. Иду я с двумя пластиковыми пятилитровыми балсанками (местное название пластиковой бутылки) сзади киндер с ключами, а за нами янки... так и ходим... народ уже привык...
Прикольно блин... агент как собака...