15:54

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Мне подарили чудо штуку!!!!!!1
Съемник на 2ТВ!!!!
да не пустой а с архивом!!!!!
А там инфа агентов маршрутчиков за 1942 1943 год!!!!!!!!!
Сводки с грифами!!!!!
Ура!!!!!
Вот разберусь и буду вас радовать прекрасным)))))

14:47

Плохой характер? Просто он у меня есть!
lenta.ru/articles/2015/09/13/gastronom/
kazaki-donbassa.blogspot.com/2015/06/blog-post_...
Делимся впечатлениями не стесняемся

10:47

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Выходные прошли весело...
Как вам сказать... очень весело.
Что что а гулять мы умеем.
поэтому выступление ввх прошло мимо меня как и начало блокады Крыма...

18:13

Плохой характер? Просто он у меня есть!
выдалась минутка. Жива, здорова имплант прижился доктор обещал что октоберфест я встречу с зубами!!!!!!!
УРА!!!!!!!
УРА!!!!!!
Впечатления феерические, но было не больно, только специфично....
Ну вы знаете как болгарка пиляет металл???
Этот противный звук...
А если это делается у вас во рту????
Прикольнее было только выполаскивать отпилки))))))

14:32

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Так, ушла совершать подвиг.
Я к хирургу, потом к протезисту надеюсь в этот раз мне повезет и имплант таки прижился и скоро я дубу с зубами, аки акула))))
А потом на дачу либо праздновать что прижилось либо горе заливать.
Тем более шеф приедет с целью ужраться в стельку/до потери пульса/ сопротивления/ в доску короче я не знаю во что напиваются историки но мы напьемся сегодня буду в воскресенье

14:14

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Повідомлення з газети «Деснянська правда»
«Німецька фабрика смерті під Любліном»

16 серпня 1944 р.

Центральні газети «Правда», «Красная звезда», «Известия» публікують великі матеріали про нові злочини гітлерівської зграї. Під Любліном на Майданеку був влаштований комбінат смерті, в якому протягом трьох років провадилося жахливе своїми розмірами планове винищення людей.
За матеріалами центральних газет, ми розповідаємо про кошмарні злочини німецьких людожерів у таборі винищення.

Багато горя, сліз і нещастя дали нашій країні, нашому народові фашистські нелюди – німецькі загарбники. Ми не забудемо і не простимо катування наших людей, численні шибениці, якими всіяли ненависні фашисти тимчасово окуповану територію. Ці нелюдські потвори розстрілювали поодинці і цілими групами радянських патріотів, знущалися з жінок і дітей. Мов чорні шуліки, шугали по окупованих містах фріцівські душогубки. Кров ні в чому неповинних людей лилася по нашій землі.
Наш народ знає і пам’ятає ці злочини, вони в нас на обліку, за кожну закатовану дитину, за кожну краплю крові радянських людей ми пред’являємо рахунок фашистським душогубам. Вони ніде не заховаються від справедливої розплати радянського народу.
Наша доблесна Червона Армія нещодавно визволила стародавнє місто Люблін. Біля цього міста на Майданеку виявлено жахливе місце – «Табір знищення». Злочини, які творилися в цьому комбінаті смерті, перевершують все, що досі чинили фашисти на нашій землі.
Комбінат смерті
В кінці 1940 року на околиці міста Люблін – на Майданеку були пригнані тисячі поляків, євреїв, чехів, багато військовополонених з загарбаних німецьких територій. За планом німецьких інженерів, тут розгорнулося величезне будівництво.
В травні 1942 року було закінчено спорудження величезного «Люблінського концентраційного табору військ СС». Але в неофіційних документах, в листах і записках цей табір мав зовсім іншу назву: «Фернихтунгслагерь», що по нашому означає «Табір знищення».
Таким чином, тут німці спорудили найкрупніший в Європі комбінат смерті. Головною і єдиною метою цього жахливого комбінату було найпростіше утилітарне і швидке знищення найбільшої кількості людей – військовополонених і політичних в’язнів.
Все в цьому таборі було розраховане на винищення людей. Табір весь як будувався, весь час удосконалювалися засоби знищення людей. Людина, яка потрапила в табір на Майданеку переставала бути людиною, вона ставала предметом, що підлягав знищенню. Виходу з табору не було. Хто потрапляв сюди, рано чи пізно знаходив смерть. Свої жертви фашисти використовували на роботах, а коли людина знесилилась, її просто знищували.
Табір охоронявся посиленою командою військ СС, був обнесений у два ряди колючою загородою, дротами якої пропускався електричний струп великої напруги.
Газова «баня»
Табір збудовано. З усіх кінців Європи сюди звозили ув’язнених. Починався конвеєр смерті. Есесівці застосовували новий спосіб винищення ув’язнених. Велику партію приречених на смерть заганяли у приміщення з бетонованими стінами. Жертвам пояснювали, що це, мовляв, баня, треба роздягтися. В кімнату таким чином набивали повно людей. Потім кімнату цієї «бані» закривали сталевими дверима, обмазуючи краї їх глиною. Спеціальна команда через отвір засипала в цю кімнату речовину – газ «циклон». Дрібні кристали, які при з’єднанні з киснем починали виділяти отруйні речовини, діяли зразу на всі центри людського тіла. Спеціальний наглядач з свого пункту спостерігав за удушенням, яке тривало від 2 до 10 хвилин. Потім трупи витягали з бані і приводили сюди нову партію приречених.
Кремаційні печі
Для того, щоб знищувати трупи жертв табору, які померли від голоду і непосильної праці, або просто були забиті есесівцями, в таборі був влаштований спеціальний крематорій. Він являє собою великий прямокутник, складений з цегли найвищої вогнетривкості. У цій кам’яній стіні розташовано 5 великих топок, що закриваються герметичними чавунними дверцями. В кожну топку закладалося зразу 6 трупів. Якщо шостий труп не влазив, команда крематорію обрубувала руку, ногу, чи голову – і після цього герметично зачиняла дверці.
Всього 5 топок. Пропускна спроможність їх була дуже велика. Крематорій був розрахований на спалення трупів протягом 45 хвилин. Але поступово німці навчилися форсувати його роботу і за рахунок підвищення температури вдвічі збільшували пропускну спроможність: замість 45 хвилин, вони добивалися спалення за 25 хвилин і навіть менше. Коли взяти в середньому, що кожна партія трупів спалювалася за півгодини, і додати до цього, що починаючи з осені 1943 року, крематорій працював день і ніч, – то вийде, що за добу тут спалювалося примірно 1 400 трупів.
Цей крематорій німці винайшли і застосовували для того, щоб приховати свої злочини. Попіл із печей звалювався до спеціальних ям і закопувався.
Шеф крематорію німець Мунфельд навіть жив в крематорії. Трупний запах не хвилював його. Він казав, що від смажених трупів добре пахне. Він любив шуткувати з в’язнями. Зустрічаюсь з ними в таборі, він ласкаво запитував:
– Ну, як приятелю? Скоро до мене, в пічечку? – і, ляскаючи зблідлу жертву по плечу, обіцяв: – Нічого, для тебе я добре натоплю пічечку…

«Розваги» есесівців
Крім знищення ув’язнених в газовій «бані» і крематорії, обслуга табору практикувала різні способи знищення безневинних жертв. Вважалося за правило, що кожен есесівець за день повинен забити не менше 5 чоловік. Вони їх або просто вішали, або били дрючками, або розстрілювали з автоматів. В люблінському таборі смерті чоловіки і жінки з дітьми містилися окремо. Старшою наглядачкою жіночих бараків була якась жінка есесівка. Вона нещадно біли жінок спеціальним бичем, по звірячому знущалася з них.
Інколи в таборі смерті провадилися масові розстріли. Тоді, щоб заглушити крики жертв і постріли автоматів есесівці заводили трактори. Під їх гуркіт вони чинили розправу.
Один з крупніших розстрілів відбувся 3 листопада 1943 року. Рано вранці вся охорона була піднята по тривозі і табір був оточений подвійним кільцем гестапівців. З Хелмського шосе через табір протяглася безкінечна колона людей. Всього їх пройшло за цей день 18 тисяч. Половину становили чоловіки, другу – жінки з дітьми. Через дві години після того, як голова колони втяглася в табір, по всьому табору і в околицях заграла музика. З кількох десятків рупорів летіли фокстроти і танго. Радіо грало весь ранок, весь день, і всю ніч. Під звуки музики есесівці розстрілювали безневинні жертви. Таким чином, тільки за один цей день німці забили 18 тисяч чоловік.

М’ясник з Берліна
На території комбінату смерті виявлено один великий барак. В ньому не жили люди. Але він став, можливо, найстрашнішим свідком того, що тут відбувалося. Цей барак, завдовшки і завширшки в кілька десятків метрів, АН половину, на висоту 2 метри, заповнений взуттям страчених тут за три роки. Важко сказати, скільки тут пар взуття. Можливо, мільйон, можливо і більше. Тут є все: і розірвані солдатські чоботи, і польські солдатські черевики, і жіночі туфлі, і гумові ботики, і головне, – що найстрашніше – десятки тисяч пар дитячого взуття. Важко уявити собі щось страшніше цього видовища. Це жахливе, мовчазне свідчення смерті сотень і тисяч чоловіків, жінок і дітей.
Як і все в таборі смерті, цей склад був влаштований з утилітарною метою, після забитих нічого не повинно було пропасти – ні одяг, ні взуття, ні кістки, ні попіл. Біля цього складу були окремо складені тисячі, десятки тисяч підметок, союзок, окремо складено обрізки шкіри. Німці використовували все це для себе.
Нами захоплений в полон німець Теодор Шолен. За професією він – м’ясник з берлінської бійні. В таборі він виконував обов’язки комірника. В його обов’язки входило роздягати ув’язнених, що прибували до табору, обшукувати їх, знімати з них той одяг, в якому вони прийшли, перед тим, як відправити їх до газової камери. Цей м’ясник. Крім своїх прямих обов’язків, виривав в ув’язнених зуби і здирав з них золоті коронки.
Жертви інквізиції
Есесівці, які охороняли табір і керували винищенням людей в ньому, виходили з такого правила: всі люди, що потрапили до табору, будь вони військовополонені, чи ув’язнені, будь вони росіяни, українці, поляки, білоруси чи євреї, французи чи греки і т.п., – все одно рано чи пізно будуть знищені.
За три роки існування цього комбінату смерті тут винищено кілька мільйонів ні в чому неповинних людей. Діяльність табору винищення особливо активізувалась в квітні й травні 1942 року, коли до нього почали поступати масові партії євреїв люблінського гестапо. Потім почали прибувати партії поляків, обвинувачених в партизанській діяльності, партії політв’язнів з Німеччини, поляків із Львова, українців з Тернополя. Все літо й осінь 1943 року, з інтервалами у кілька днів, прибували транспорти з усіх основних німецьких таборів – Аксенгаузена, Дахау, Флосенбурга, Нойгамма, Гроссенрозена, Бухенвальда. В жодній з цих партій не було менше 1 000 чоловік.
Кілька слів про національний склад людей, які потрапляли до табору. Велика кількість загиблих припадає на поляків. Слідом за поляками йдуть росіяни і українці. Велика кількість винищених німцями євреїв, звезених в табір буквально з усіх країн Європи. Далі йдуть французи, італійці, голландці, греки, бельгійці, серби, хорвати, угорці, іспанці. В одній з кімнат канцелярії табору виявлено велику кількість документів – паспортів, посвідчень. Тут були документи, залиті кров’ю і розмиті водою і розтоптані ногами. Ця жахлива гора документів була надмогильною горою цілої Європи…
Не забудемо, не простимо!
Коли з Майданека налітав вітер, жителі Любліна зачиняли вікна. Вітер приносив у місто трупний запах. Трупний запах стояв над Любліном. Трупний запах висів над Польщею. Трупний запах підіймався над всією замордованою гітлерівцями Європою. Трупним запахом хотіли німці задушити людей і керувати світом.
Тепер на Майданек приходять тисячі любленців. Приходять, щоб побачити жахливий табір. Три роки був він їхнім кошмаром. Чорним смрадом і таємницею був окутий цей табір смерті. Червона Армія визволила Люблін і викрила перед усім світом ще один новий, небачений злочин фашистських людожерів. Тепер немає більше таємниць. Ось печі диявола. Ось канави, де розстрілювали, ось залишки напівспалених трупів в крематорії. Люди дивляться і вже не плачуть. Всі сльози виплакані.
В канаві працюють німці, захоплені в таборі. Катів заставили викопати трупи їхніх жертв. Німці працюють мовчки. Вони тільки перелякано здригаються, коли чують лютий голос юрби, і ще нижче схиляються до своїх лопат. Юрба кричить. Стукають лопати по землі. З жахом вигукує жінка. З купи розвернутої глини канави виглянула ніжка дитини.
– Вбивці! – стогне натовп. – Бандити!
Старик-поляк Петро Романський підіймає дрючок над головою і кричить: – Чим, чим заплатите ви за мого сина?
Чим?..
Дорогий читачу! Прочитай ці рядки і запам’ятай їх на все життя. Мститися німцеві на кожному кроці, де б ти не працював – чи то на фабриці, чи то на ланах, чи то в установі. Мститися німцеві фронтовою роботою, допомагай нашій Червоній Армії добити ненависного фашистського звіра, мститися німцям, щоб ніколи не повторився жахливий комбінат смерті, влаштований німцями на околицях стародавнього Любліна.


Деснянська правда. – 1944. – 16 серпня. - стор.2

13:43

Плохой характер? Просто он у меня есть!
antifashist.com/item/obrashhenie-aleksandra-zah...
А чтоя нашла!!!
вкусняшка....
ну и карателей вам с концлагерями
КОНЦЛАГЕРЬ ПОД КРАМАТОРСКОМ:
свидетельство ополченца, вернувшегося из плена

После возвращения из плена ополченцы ДНР и ЛНР делятся информацией, которая у любого нормального человека может вызвать настоящий шок. Пленники из числа ополченцев Новороссии, которые были обменены на пленных украинских силовиков, рассказывают об изощрённых пытках, которые применялись по отношению к ним. В одном из интервью интернет-каналу «Новороссия. Подразделение Моторолы» командир отделения взвода ополчения «Шахтёрск» Станислав Станкевич, вернувшийся из плена, рассказывает о своём содержании в плену у боевиков нацгвардии.

Ополченец говорит, что его, как и десятки других людей (в том числе, и обычных мирных жителей) держали в плену неподалёку от Краматорска в выкопанной для таких, как он, яме. По свидетельствам Станислава Станкевича, рядом с этой ямой было вырыто ещё несколько подобных ям, в которых держали по несколько человек, скованных цепью.

По свидетельствам вернувшегося из плена ополченца, рядом с ямами располагается минное поле, на которое каратели выгоняют особенно не понравившихся им людей.

"Люди погибают там, скованные цепью, таскаясь по этим минам. Их гоняют автоматными очередями. В общем, прежде чем освобождать Краматорск, надо освободить людей, потому что они в ямах там погибнут. Там очень много ям. Я десятка два видел", - рассказывает Станислав Станкевич.

Фактически, Станислав рассказал о самом настоящем концлагере под Краматорском, в котором пленных ополченцев и захваченных мирных жителей подвергают изощрённым пыткам, выжигая на их телах свастику и клеймо «Сепаратист». Причём, новая придумка украинских карателей - "малобюджетный" концлагерь, для которого и строить ничего не пришлось - ямы в сырой холодной земле и одна цепь на несколько человек. 21-й век, демократия, верховенство права.

***
Луганская гвардия
11.09.2015

Первоисточник "АНТИФАШИСТ" antifashist.com/item/svidetelstva-opolchencev-..

13:15

Плохой характер? Просто он у меня есть!
realt.onliner.by/2015/09/10/hollywood
Вот она суровая правда про наш городок.
Без белорусов мы обречены прозябать в нищете...
Относительной конечно...
Ибо предприятия запускаются, но очень плохо и медленно....

12:38

Плохой характер? Просто он у меня есть!


12:25

Эххх

Плохой характер? Просто он у меня есть!

Миленькие мои, не проходите мимо!!!!
Я в глубокой растерянности от этой чудо картинки!!!!
Неужели только меня прибило!!!!!

10:21

Плохой характер? Просто он у меня есть!
cont.ws/post/121641.
Хорошо написано, зачиталась.
особенно понравились слова: геополитика, православный, триединый....

10:02

Плохой характер? Просто он у меня есть!
cont.ws/post/119955 это просто прелесть!!!!!!
Я так люблю такие вещи что прям дух захватывает....

07:20

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Вычитала у Сазонова: "Интересно, что же сейчас происходит такое важное... Пока нас всех отвлекают Мосийчуком..."
И \я согласна ох не ради нас такое затевалось....
Что то где то происходит...

17:56

Эххх

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Політлист секретаря Городнянського РПК т. Нікітенко до Чернігівського ОПК від 16 квітня 1933 р. про хід сівби по району.

15 квітня 1933 р.

[…]
За останній час контрреволюційні куркульські елементи в окремих селах (Лемешів, Смичин) розповсюджують різного роду провокації про загибель радянської влади, колективізації. В с. Лемешівка розповсюджену таку провокацію: «На небі з’явився хрест, на якому було написано, що настав кінець Радвлади». Характерно, що крім населення навіть учні села чергували вночі на вулиці, щоб побачити цей хрест, але побачити їм не вдалось. Після бесіди з учнями, останні заявили: «Ми самі караулили й хотіли побачити цей хрест, але ніякого хреста не було й вийшла справжня брехня».
Під час проведення масової роботи по колективізації, в с. Лемешів ці розповсюджено провокацію (скеровану на зрив колективізації): «З закордону перекинуто шпигунів для проведення точного обліку колгоспників, тому що скоро вже кінець радвлади, і всіх колгоспників будуть вішати». По с . Смичину також проходить провокація, що «в колгоспи прислали німців для контролю над роботою колгоспників і що в с. Петрівку три сім’ї німців вже приїхали, а майже по всіх колгоспах вже прислали військових людей для контролю над роботою бригаді, що в нас нема, але там на Україні уже по всіх колгоспах є», - коли почали пояснювати, що ніякого військового контролю ніде нема, що це куркульска контрреволюційна вигадка, окремі одноосібники заявили, що «зараз є політвідділи МТС, які командують колгоспами й довели Україну до голодування».
З боку райпарткому вжито заходів до переведення масової роботи й боротьби з куркульським контрреволюційним елементом.
Ці чутки розповсюджені були виключно серед одноосібників.

Секретарь райпарткому підпис Нікітенко


ДАЧО – П-20 – Оп.1 – Спр.395 – Арк.61-63. Машинопис. Оригінал.

17:41

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Креатив в моем исполнении это полить цветы из пивного бокала...

16:01

Эххх

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Ну какая прелесть!!!!!

15:54

Эххх

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Прекрасное
сей труд очень прекрасно читается под отчеты свежепрозревших ОБСЕ ...

15:49

Эххх

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Возьми меня море и ебни об скалы....

13:13

Плохой характер? Просто он у меня есть!
А это отрекламирую
www.history.org.ua/?libid=9311
www.history.org.ua/?libid=9557
Мо кому треба....

13:09

Плохой характер? Просто он у меня есть!
Радянські органи державної безпеки в Україні (1918–1991 рр.): історія, структура, функції: Матеріали круглого столу, 19 грудня 2013 р., м. Київ / Упоряд.: О. Г. Бажан, Р. Ю. Подкур; Ред. кол.: В. А. Смолій, В. М. Литвин (співголови), Г. В. Боряк, Я. В. Верменич, В. М. Даниленко, С. В. Кульчицький, В. І. Марочко, О. П. Реєнт, О. С. Рубльов. НАН України. Інститут історії України; Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», Відділ по розробці архівів ВУНК-ДПУ-НКВС-КДБ. – К.: Інститут історії України, 2014. – 469 с.
www.history.org.ua/?libid=9877
Эту рекомендую.
Очень вкусное содержание
читать дальше
главное можно скачать и зачесть