Сексуальные игрища вокруг Крут меня выбешивают. Никто не в курсе кто что и как но все радеют за историческую справедливость. Немного сухой истории.Першою спробою проведення конференції РСДРП(б) Південно-Західного краю ((25–28) 12–15 липня 1917 р.) в Києві, на якій сформували обласний комітет з 9 осіб. Майже одночасно конференція більшовиків Донецько-Криворізького басейну заснувала регіональний комітет на чолі з Ф. Сергєєвим (Артемом). Комітет мав спрямовувати діяльність більшовиків на Лівобережжі України ( Солдатенко В.Ф. Г.Л. Пятаков: епізоди життя і діяльності на Україні // Український історичний журнал (далі — УІЖ). — 1989. — № 4. — С. 92–106; Сапун М.М. Георгій Пятаков у Києві: (До 100-річчя з дня народження) // УІЖ. — 1990. — № 8. — С. 125–129)
Всього на серпень 1917 р. більшивиків нараховувалось 21 719 членів партії в Україні з них більшовиків Донецько-Криворізького басейну, було понад 16 тис. осіб (Шестой съезд РСДРП(б). Август 1917 г. Протоколы. — М., 1958. — С. 195. Уточнені відомості надав Ю. Гамрецький. Див.: Гамрецький Ю.М. Про чисельний склад більшовиків на Україні в 1917 р. // УІЖ. — 1962. — №. 5. — С. 19. )
Керівники РСДРП(б) — В. Ленін, Л. Троцький, Я. Свердлов, Й. Сталін на той час не бачили необхідності у створенні окремої Компартії в Україні. Жовтневий переворот 1917 р. у Петрограді радикалізував дії політичних сил в Україні. (25 жовтня) 7 листопада 1917 р. Мала Рада УЦР прийняла 3-й Універсал, за яким проголошено створення Української Народної Республіки (УНР) у федеративному зв’язку з Росією. Він підтвердив включення до складу України Харківщини, Єкатеринославщини, Херсонщини та Північної Таврії. Більшовицькі організації, що діяли в цих регіонах, не підтримали Універсал. Київські більшовики вийшли зі складу УЦР, хоча визнали її владою в «краї». Переписка того часу керівників більшовицьких організацій, що діяли в Україні, з секретаріатом ЦК РСДРП(б) свідчить про цілковите неприйняття українського національного руху та, зокрема, Центральної Ради (Переписка Секретариата ЦК РСДРП(б) с местными партийными организациями (ноябрь 1917 г. — февраль 1918 г.). Сборник документов. — М., 1957. — Ч. II. — С. 65, 77–78, 112, 114, 285.) На державному рівні на засіданнях Ради народних комісарів її голова В. Ленін, нарком закордонних справ Л. Троцький та нарком у справах національностей Й. Сталін визначали політику щодо УЦР (Протоколы заседаний Совета Народных Комиссаров РСФСР. Ноябрь 1917 — март 1918 гг. — М., 2006. ). Негативне ставлення до неї виявилося під час телефонної розмови Й. Сталіна з генеральним секретарем праці Центральної Ради (членом ЦК УСДРП) М. Поршем та київським більшовиком С. Бакинським. Останній наполягав на переході влади від УЦР до крайового з’їзду рад депутатів. Й. Сталін підтримав такі вимоги (Гамрецький Ю.М. До питання про тактику більшовиків щодо Центральної Ради в листопаді 1917 р. // УІЖ. — 1965. — № 3. — С.72–73; Троцкий Лев. Сталин. — М., 1990. — Т. 2. — С. 36–37. Розмова відбулася 17 листопада 1917 р. за старим стилем. Наступного дня її опублікувала київська більшовицька газета «Пролетарская мысль», а 24 листопада газета «Правда».) (16) 3 грудня 1917 р. РНК у Петрограді створив комісію у складі В. Леніна, Л. Троцького, Й. Сталіна для вироблення вимог до УЦР. О 6-й годині вечора вона затвердила та надіслала до УЦР маніфест (написаний В. Леніним), в якому звинуватила Центральну Раду у невизнанні радянської влади в Росії та Україні, вказала на сумнівний характер Ради як вищого органу державної влади та оголосила ультимативні вимоги до УЦР.
(17) 4 грудня 1917 р. у Києві відкрився І Всеукраїнський з’їзд рад, на якому більшовики опинилися у меншості. Він відхилив ультиматум російського більшовицького уряду. Наступного дня делегати з’їзду від більшовицької партії та кількох «лівих» політичних груп (усього 124 особи) залишили Київ та переїхали до Харкова. За свідченням сучасника подій С. Петриковського харківські більшовики не бажали приймати цих делегатів: «Артем та де хто з лідерів Донецько-Криворізької області дуже неохоче, лише під тиском ЦК нашої партії, пішли на організацію у Харкові 1-го Всеукраїнського з’їзду рад» ( ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. — 1034. — Арк. 22. Артем — Ф. Сергєєв — один з керівників харківських більшовиків.). Того ж дня РНК Росії оголосив війну УЦР, доручив згаданій вище комісії вжити заходів щодо військового вторгнення в Україну. Тиск з боку керівників РСДРП(б) на харківських більшовиків щодо проведення Всеукраїнського з’їзду рад був не випадковим, адже вони вирішили створити власний підконтрольний орган влади в Україні. Це підтверджує записка В. Леніна Верховному головнокомандуючому більшовицької Росії М. Криленку від 7 грудня 1917 р.: «Ми вважаємо, що після вчораш-
ньої заяви, що зроблена Вам Петлюрою, Рада вочевидь та рішуче постала на бік кадетсько-корніловської та калединської контрреволюції. Ми за Радянську владу в незалежній республіці Українській, але не за контрреволюційну калединську Раду. Враховуйте це твердо за усіх засобів та кроків» (Ленин В.И. Неизвестные документы. 1891–1922. — М., 1999. — С. 221–222).
21 (8) грудня 1917 р. за наказом В. Леніна головнокомандуючим Південним фронтом Росії призначили В. Антонова-Овсєєнко, який виїхав до Харкова з невеликим штабом (начальник М. Муравйов) та охороною з балтійських матросів (ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. — 1034. — Арк. 26). Наступного дня до міста прибули перші ешелони російських військ. У такій ситуації відбувся новий «Всеукраїнський з’їзд рад», який 24–25 (11–12 грудня 1917 р.) разом з делегатами ІІІ Надзвичайного з’їзду рад Донецько-Криворізької республіки (вони складали 30% учасників) заявив про встановлення радянської влади в УНР, обрав Центральний виконавчий комітет (ЦВК) рад України, який, у свою чергу, сформував радянський уряд в Україні — Народний Секретаріат. Його негайно привітав РНК Росії
( Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. Сб. док. и мат. — К., 1957. — Т. 2. — С. 576. )
7 січня (25 грудня 1917 р.) В. Антонов-Овсєєнко віддав наказ про наступ радянських військ проти УЦР. 9 (22) січня 1918 р. УЦР схвалила 4-й Універсал, що проголосив Україну незалежною та суверенною державою. На той час більшовицькі частини на чолі з М. Муравйовим вели наступ на Київ, а він телеграфом повідомляв В. Леніна про події. 7 лютого (25 січня) 1918 р.
Рада залишила Київ. У місто ввійшли більшовицькі загони, які здійснили у місті масовий терор. 9 лютого (27 січня) 1918 р. делегація УЦР у Брест-Литовську підписала договір з австро-німецьким блоком, прохаючи про воєнну допомогу у боротьбі з більшовиками. 21 (8) лютого на територію України вступила 400 тисячна німецька армія (разом з частинами австро-угорської армії вона сягала
450 тис. осіб).
На ці події більшовики в Україні відреагували по різному. 13 лютого (31 січня) 1918 р. ІV з’їзд більшовиків Донецького та Криворізького басейнів проголосив радянську республіку у складі РСФРР
( Варгатюк П.Л. Донецько-Кріворізька радянська республіка в оцінці В.І. Леніна // УІЖ. — 1988. — № 4. — С. 33–44.).2 березня (17 лютого) голова ВЦВК Росії Я. Свердлов надіслав телеграму Артему: «Виділення вважаємо шкідливим» (Борьба за власть советов в Донбассе. Сб. док-в и мат-в. — Сталино, 1957. — С. 322–323.) . 16 (3) березня 1918 р. мирний договір з Німеччиною уклала радянська Росія. В ньому містився пункт, що зобов’язав уряд В. Леніна визнати УЦР, укласти з нею мир, вивезти з цієї території війська. В. Ленін запропонував В. Антонову-Овсєєнко перейти у підпорядкування Народного Секретаріату. За кілька днів його призначили народним секретарем та головно командуючем військ України (Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу: Іст. есе-хроніки. У. 4-х т.: Т. ІІ. Рік 1918. —
К., 2009. — С. 115.)