[01091939]

Це для Віницького збірника.
Ще трохи не виправлено.

Взаємини СРСР та її громадян носили доволі специфічний характер. Пересічна особа була позбавлена можливості не тільки впливати на політичне життя країни, але не мала й економічної самостійності, адже громадянам заборонялося мати приватну власність, замість неї використовувався більш нейтральний термін «особиста власність». Людина не могла бути частиною економіки. Разом з тим держава брала на себе турботу про соціальну сторону життя, забезпечувала громадян роботою, лікуванням, освітою. Однак платою за таку форму існування було те, що особа, добровільно відмовлялася від більшої частини прав та свобод, позбавлялася необхідності вибіру, переставала буди господарем свого життя .
Для тих, хто не сприймав радянського способу життя, або критично висловлювався стосовно того чи іншого аспекту владної політики чи повсякденного буття покарання були вкрай жорстокими. Особа, що висловлювалася критично в найлегшому варіанті покарання піддавалася публічному остракізму, в гіршому отримувала реальний строк у в’язниці, іноді могла поплатитися власним життям за свої переконання.
Право в СРСР було ідеологізовано і містило лише волю партії. Судова система перебувала в повній залежності від партійно-державного апарату і відрізнялася каральною спрямованістю. Терор був введений в ранг державної політики і став елементом складної системи впливу на населення, засобом тримати його в покорі.
Дослідженню механізмів проведення репресій присвячені праці С.Білоконя , В.Нікольського , Ю. Стецовського , В.Ченцова , Ю.Шаповала та ін. Вищезгадані автори у свої працях намагаються розглянути репресії у контексті законодавчої та нормативної бази каральних органів, їх соціальної спрямованості. Серед західної наукової спільноти слід зазначити Р. Конквеста . Політичних репресій також стосувалися розвідки Ш. Фітцпатрік , Н. Верта .
На сьогодні все більшого поширення набуває персоніфіковане дослідження репресій. Одним напрямків якого стає вивчення архівно-кримінальних справ, як засобу оцінити взаємини людина-держава. О. Гранкіна, Д. Омельчук, Н. Московченко , автор дисертаційного дослідження «Архівно-слідчі справи як джерело вивчення репресій в Україні у 1937 -1938 роках» Е. Петровський намагалися виробити алгоритм роботи з цим видом матеріалів, здійснити внутрішню та зовнішню критику документів.
Саме в цьому аспекті цікаво поглянути на перебіг репресій на прикладі конкретних особистостей, зрозуміти функціонування окремих вузлів у механізмі репресивної машини.
Цілком очевидно, що уміле маніпулювання свідомістю громадськості за допомогою масових арештів, ув’язнень, заслань і страт так званих «ворогів народу» призводило до поширення атмосфери жаху та підозри, руйнуванню традиційних людських стосунків, пестуванню досносчицтва, підозрілості, нетерпимості.
Саме завдяки умілому контролю над людськими ресурсами вище партійно-державне керівництво змогло домогтися пробудження та зростання у населення СРСР - безініціативності, ухиляння від відповідальності, зростання схильності до пияцтва та підозрілості, байдужості до якості власної праці.
Архівно-кримінінальні справи респресованих репрезентують прошарок громадян СРСР, які були повністю або частково не згодні з владною політикою. Проте проблемою вивчення особистості серед призму документів справи є відносно невеликий їх перелік: стандартний формуляр анкети з 22 питань про особу, «характеристика», яка видавалися сільською або міською радою, обвинувальний висновок та протоколи допитів максимум чотирьох свідків . Цей стандартний набір, що зберігається є в більшості архівно-слідчих справ, знеособлює постать заарештованого. Стандартні питанні, не менш стандартні відповіді.
Однак в невеликій кількості справ, серед речових доказів зустрічаються документи особового характеру (листи, щоденники), які якнайкраще репрезентують епоху терору, розкривають міжособистісні та міждержавні взаємини у цей буремний період.
В Державному архіві Чернігівської області зберігається архівно-кримінальна справа на Т.С. Трегубова .
Справа налічує 136 аркушів, і окрім стандартного переліку документів містить щоденник засудженого, лист однієї з його доньок та протокол допиту іншої.
Під час обшуку у помешканні Трегубова окрім щоденника були вилучені: роман (рукописний текст у 7 зошитах) під заголовком «Життя таке яке воно є» (рос. «Жизнь какова как она есть»), копії різних довідок 5 шт, листи 10 шт., справу Трегубова з особистим листуванням, книгу творів Толстого з подарунковим написом М.П. Коваленку, однорічний паспорт на ім’я Трегубова . Але постановою тво начальника Куликівського РО НКВД від 1 липня 1937 р. листування особистого характеру та довідки були вилучені зі справи, як не маючи цінності. Щоденник та роман Трегубова у справі залишилися як докази контрреволюційної діяльності, але, на превеликий жаль, зберігся лише щоденник .
Щоденник є невеличким, як за обсягом (7 сторінок), так і за хронологічними рамками., він вівся з 12 листопада 1936 р. до січня 1937 р. Текст рукописний, написаний російською мовою, грамотно.
Автор мав гарний словарний запас. Щоденник характеризує Т.С. Трегубова, як людину освідчену, начитану, що активно цікавиться політичною ситуацією як в країні, так і за кордоном. Автор записує свої думки розлого, активно демонструючи власну позицію до подій та методів керівництва.
Крізь записи у щоденнику червоною ниткою проходить невдоволення політикою вищого-партійно державного керівництва, автор записує власні думки, наводить приклади з власного повсякдення, розмірковує на тему доцільності тих чи інших політичних/економічних рішень.
Т.С. Трегубов занотовував замальовки з селянського життя, їх роздуми на тему внутрішньої та зовнішньої політики.
Сельская масса интересуется все больше вопросом фашизма и часто на базаре слышатся таинственные вопросы “а что такое фашизм?” Почему не разъясняют, как нужно сейчас, этот вопрос, - не знаю .
Так в записі від 20 листопада 1936 р. вміщено допис про трагедію, що спіткала родину селянина-одноосібника. «В селе Хибаловке произошло событие следующее: одному одноосибныку был надан «одноосибный налог». Трудно ему было его выплатить, но он с трудом собрался и выплатил. И в тот же день выплаты председатель сельсовета явился лично сам с такою же самой суммой налога с приказом, катастрофическим, выплатить и этот налог срочно! Приказал и ушел. Крестьянин обезумел. Схватил ребенка, дал его мне со словами: “Неси куда хочешь!”,- а сам бросился в камору и запер ее за собою. Через час явился снова голова сельсовета за налогом. Открыл камору и, о ужас! Крестьянин-одноосибнык был в петле мертвый, с отчаяния покончил самоубийством. Жена, увидев мертвого в петле мужа, с отчаяния схватила топор и обухом со всего размаха ударила голову сельсовета по голове, который тут же и свалился.»
Авторитет серед селян його освіченість підтверджують і протоколи допиту. Жителі с. Вересоч Куликівського району Чернігівської області в свої свідченнях характеризують Трегубова, як хорошу людину, що нічого поганого для жителів села не робила . Трегубов допомагав жителям села у складанні різного роду документів . Як людина освічена та добре обізнана з бюрократичною машиною активно допомагав селянам у пошуку родичів висланих під час розкуркулення та колективізації. Часто до нього зверталися за порадою . Орієнтувався у художній літературі, часто цитував російських класиків .
Окрім того автор багато читає радянської преси і на сторінках щоденника активно розмірковує на тему внутрішньої та зовнішньої політики. Впечатление из наших газет плохое. Мировое политическое пополнение для социалистов всех оттенков всего мира неважное, время ними подходящее пропущено еще во время абиссинской войны. Нужно было тогда еще привести в жизнь лозунг “довольно агрессии, долой агрессоров!” И подкрепить этот лозунг действием пролетариата всего мира, если он действительно сплочен. Но это не сделано, агрессоры уже распоясались и, как будто чувствуя… точную у себя мощь, действуют везде уверенно, с апломбом, авторитетно и с каждым днем увеличивают свой лагерь, еще вчера колеблющиеся правительства европейских и заокеанских государств. К сожалению, Мадрид будет не сегодня-завтра взят, Испания будет фашистской, а затем последует очередь фашифизировать Францию, где кончится также все социалистическим криком и внутренним фашистским переворотом. Правительство там слабое и трусливое. Англия, теперь попав под угрозу на средиземном море, будет уже все время лавировать, до окончательного разрешения Испанского вопроса. И, по всему видно, - если в Испании победят фашисты, - Англия перенесет все свои симпатии на сторону фашистов. Эх, жаль! Не шуметь теперь социалистам надо, не хвастаться своим остроумием в речах, а нужно действовать сплотившись! Но это пока незаметно, и дело уже революционное находится под знаком опасности. О как бы мне хотелось в этом ошибиться!
Английская политика верна оказывается своим историческим традициям! Холодный бритт не горячится, не шумит, когда опасность угрожает, а, наблюдая только за действиями враждебных лагерей, создает спокойно всегда новую и правильную ориентацию .
Раціональними можна вважати і роздуми на тему Сталінської конституції. Так, Т.С. Трегубов зазначає, що конституція абсолютно нічого не дає. Вказує на те, що партійне керівництво звикло на чорне казати біле.
Трегубов багато читає тогочасної літератури і активно висловлюється щодо прочитаного. У щоденнику є записи про твори Катаєва, Горького. Щодо кожного прочитаного твору він висловлює власну думку. Так, прочитавши роман-хроніку Катаєва «Час уперед», що був написаний після поїздки на будівництво Магнітогорська в 1932 р. Трегубов пише.: «Читая Катаева «Художественную Литературу», «Время вперед» невольно думаешь о том, что в ней нет абсолютно никакой связи с историей человечества в прошлом, нет в будущем. Удивительно дикая литература, которая не имеет под собой грунта ни естественного, ни искусственного. Агитка и больше ничего. Кроме того, агитка даже за кусок хлеба. Не коврижки уже, а напечатана, очевидно, только потому, что “написана”. Эх, как же можно читать таких отражателей исторических времен, когда у них нет никакой концепции ни с прошлым, ни с будущим? С ними вместе и себя чувствуешь в воздухе на весу и беспочвенно. Черт возьми! Как будто мы не люди, как будто мы не имеем прошлого? А оно так богато, что завидуют ему все европейцы! Ну куда же теперь годится наша «Художественная Литература» Тургенева, Гончарова, Толстого, Достоевского и проч. и проч.? Чем была и есть богата Россия. Все, что дала в литературе и психологии Россия в ХIХ веке, является предметом большой зависти всей Европы, мы же все это втоптали вандалистическими грязными каблуками своих азиатских сапог в грязь и кичимся своей «Культурой»
Не кращої він думки й про твір Горького «Фома Гордєєв» Прочитал Горького “Фома Гордеев”. Вещь искусственная. В ней завуалирована собственная психология Горького. Много Горький вложил в нее своего собственного пессимизма и разочарования жизнью. Тип Гордеева это тип самого Горького. И поэтому, следя за этим типом с малого возраста, можно сказать, к сожалению, что он, во-первых, совершенно не жизненный, кроме того завистливый и не удовлетворяющийся ничем. Этот тип похож на Луну, которая и светит, но не греет. В этой повести на каждом шагу чувствуется “желание”, только чего? Автор не сказал своей затаенной мысли. Неестественен совершенно Фома Гордеев в своих мышлениях, в которых было Горьким вложено свое собственное, естественное у него только, грубое наслаждение скотского самца, каким и был сам Горький. Оказывается, у Горького в жизни было высшим, но недоступным фетишем из-за его внешности сексуальное. Из Фомы Гордеева для этого сделал дикого, ничего не понимающего философа. Уселся на него и поехал со своей мизантропией к человечеству, ругаться и изрыгать по адресу всех, и особенно женщин, жирную и грубую ругань» .
Висловлюється він і щодо мемуарної літератури. Зокрема у щоденнику Трегубов висловлюється щодо книги військового лікаря, громадського діяча і публіциста Л.Н. Войтоловського «По слідах війни. Похідні записки». Так, в записі від 1 грудня 1936 р. зазначено : «Прочитал Войтоловского “Следами войны”. Какой кошмар! Какое дикое стадо Нашей армии и какая беспечность людей, мнящих себя вождями армий и распоряжающихся миллионами человеческих жизней и судьбой государства? Какое дикое древне-татарское чисто азиатское чванство, мелочность и тупость, и алчность у Штабных людей и главнокомандующего! Какая некультурность у нашего Правительства! Какая подлость у нашей русской печати, отображающей совершенно ложно все события, решающие судьбу государства. Какая потрясающая картина отступающей дикой, совершенно недисциплинированной, страшно некультурной, целиком похожей на гуннов, на вандалов, - наглых армий и нашего каждого Солдафона. О, судьба России, будешь ли ты вечно держать в тисках рабства низкопоклонства, тупости, скотской только жизни, беспредельной жажды наживы во всяких кровавых и горестных положениях государства?! Ну, Русь! Заслуживаешь ли и нужно ли тебе такое безграничное пространство для твоего бесформенного и совершенно дикого Государства?!»
Слід зауважити, що у щоденнику доволі мало особистого. Автор не торкається свого побуту, матеріального становища, родини, виключення становить лише запис від 14 січня 1937 р., який проливає світло на його особу, здоров’я та матеріальне становище. «Какую пытку приходиться сегодня переживать! Хлеба уже 14 дней как нет. Дров ни полена, голод и холод сковывает все тело. Пенсии не присылали из-за какой-то пустой формальности за декабрь еще, ужас один приходиться переживать! И в это время, как в газетах пишут о счастливой у нас жизни? Да, которые стахановцами объявились, живут счастливо. Инвалиды же нетрудоспособные молча умирают с голода и холода. Купить пару белья нельзя да куда и за что купишь? И вши заедают, язвы на теле, - обессиленный с ними уже бороться. На просьбу в учреждениях отвечают советом обратиться в другое место, там как от мухи отмахиваются, лаконическим ответом “У нас средств нет, помочь ничем не можем”. И так умирай беспомощным, слабым, нетрудоспособным, помечтавши только, что жизнь когда-то и бедняку была лучше; а нетрудоспособный мог выпросить у имущих людей.
З матеріалів архівно-кримінальної справи відомо, що Трегубов справді перебував у скрутному матеріальному становищі, адже жив лише на одну пенсію, мав двох малолітніх доньок. За свідченнями йому прийшлося зрізати сад, бо не було дров для обігріву .
Щодо свого скрутного становища, він зазначає:
«А теперь лично мне остается только погрузиться в нирвану и вспомнить мельком о революционной когда-то работе, о 3-х летнем заключении, о всех бедствиях, пережитых в поднадзорном скитании при царском режиме, и с проклятием умирать.
Борьба за существование теперь стала ужасной. Если бы Некрасов, Глеб Успенский и другие певцы людских бедствий взглянули теперь на людскую жизнь, то в десять раз грустнее запели бы и прокляли совсем это проклятое время, давшее столько крови, смерти и жестокости в живых людях, приспособившихся к этому времени и окаменевших в черствости души и сердца, а щеголяющих хвастовством только о том, что им живется «хорошо!». И кричат об этом на всех перекрестках, афишируя свое чванство зверя и нестерпимую ложь. Да разве может человек быть счастливым, когда кругом голодные, холодные и объеденные паразитами? Нет, это хуже всякого зверства, это самохвальство нового разжиревшего класса, выросшего под флагом фальшивого лозунга «все трудящимся!» И вышло то, что трудящиеся остались без хлеба, особенно крестьяне, добывающие его потом и кровью и отдающие 16 кг за один килограмм, который с трудом покупают как милостыню, - тем дармоедам большинства города, которые пишут в многочисленных канцеляриях пустые бумажки да получают за это большое жалованье, а это значит «вова приспособится» […]
Судження автора, щодо ситуації в країні, його хоч і невеличкі, але дуже промовисті замальовки селянського життя розкривають нам тему безвиході, в якій знаходилося суспільство, занурюють у ту атмосферу жаху, в якому існував автор.
Щодо особистості автора, то матеріали архівно-кримінальної справи доволі скупо його характеризують. Відповідно до матеріалів, що зберігаються в справі нам відомо, що на момент арешту автору 55 років. Без певних занять, раніш займав відповідальні посади, пенсіонер, росіянин, називав себе політкаторжанином і другом Рикова, але жодних документів на підтвердження цього не мав .
Більш детальну інформацію надали його доньки Тетяна Тимофіївна Карпенко та Ольга Тимофіївна Кравцова.
Т.Т. Карпенко у своєму допиті зазначає, що її батько приймав активу участь у російсько-японській війні 1904-1905 р., був матросом на ескадреному броненосці «Стерегущий», був одним з активних учасників заколоту на даному кораблі, був арештований та відбував покарання у «Пітерських крестах» . Таку ж інформацію надала його друга донька О.Т. Кравцова у своєму листі майже повністю дублює вказану інформацію за виключенням назви ескадреного броненосця. Кравцова пише, що його назва «Смілий» . Але жодних відомостей про службу матросом Трегубова на ескадрених броненосцях « Смілий» або «Стерегущий» не виявлено. У 1988 р. під час повторного розслідування справи слідчим були зроблені спроби прояснити цей момент біографії репресованого. Протягом травня 1988 р. слідчим слідгрупи УКГБ по Чернігівській області капітаном В.А. Єрмаком були написані запити до Центрального державного архіву Жовтневої революції, вищих органів влади і органів державного управління СРСР (м. Москва) , Центральний державний історичний архів СРСР (м. Ленінград кол.) , Державний архів Чернігівської області та Центральний партійний архів інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС (м. Москва) , всі вони надали відповідь, що революціонера Т.С. Трегубова (Тригуба) знайти не вдалося. Центральний державний архів військово-морського флоту СРСР повідомив, що серед особового складу ескадреного броненосця «Смілий» він не значиться. Окрім того не було виявлено відомостей і в вироку військово-морського суду над учасниками повстання, що відбувався у Владивостоку .
Але відомості на гальванер-матроса Т.С. Трегубова Чернігівської губернії містяться в листах Л. М. Толстого т . 75 (листи 1905-1905 р.). Там згадуються два матроси (Тимофій Степанович Трегубов та Михайло Петрович Захаров), які відмовилися воювати якраз у переддень відходу ескадри адмірала Рождественського.
Дещо більше інформації є в «Свободном слове» 1905, № 16, . У часописі під заголовком «Отказы от военной службы. Россия. Об отказе двух матросов». зазначено, що матроси Захаров та Трегубов відмовилися йти на війну і були висаджені на берег у Ревелі (Таллін) та відправлені до Кронштадту з броненосця «Бородіно» на якому проходили службу.
У «Свободному слові» вміщений лист цих матросів, з проханням до Л.М. Толстого посприяти у поверненні їм Євангелія. Окрім того у листі вказані матроси жаліються Толстому на погані умови утримання у військово-морській слідчій в’язниці, зазначаючи, що їх злочин дуже тяжкий і вони не отримують по 3 куски цукру та стакан чаю, на відміну від інших ув’язнених.
Однак стовідсотково співвіднести особу репресованого у 1937 р. Т.С. Трегубова з гальванер-матросом Трегубовим, котрий з релігійних мотивов не пішов на війну не можна. Занадто мало інформації.
Відомо тільки, що Т.С. Трегубов відбував покарання строком три роки . По матеріалам архівно-слідчої справи Трегубов проходить як несудимий .
У період революційних подій за свідченнями Т.Т. Карпенко її батько знаходився по місту свого народження. У 20- ті рр. ХХ ст.. працював завідуючим архіву у містах Черкаси та Ульянівськ. В якій послідовності це відбувалося встановити не вдалося. Відомо, що Т.Т. Карпенко народилася саме у м. Ульянівськ у 1927 р . Інформацію про роботу в архівах підтверджує і Клавдія Федосеевна Голубцова, яка до переїзду у с. Вересоч працювала у родині Трегубова.
Точно не відомо коли родина оселилася у селі.
Різні свідки наводять різні дати, сам же Трегубов цієї теми ні в протоколах допитів, ні в записах не торкається. К.Ф. Голубцова називає 1934 р . Свідок М.К. Казимір називає більш ранню дату 1925 р.
Свідки у справі були прекрасно обізнані з політичними поглядами Трегубова з яких він не робив таємниці і, навіть, на допитах повідомляв слідчих про свої переконання .
«Революція дала селянам землю, а влада її забирає у селян не питаючи їхньої згоди. Що розкуркулення та висилка торкнулася не тільки куркулів, а й селян, що мали власні невеличкі господарства Завжди відкрито говорив про недоліки владної політики» .
Висловлював підтримку Бухаріну, Рикову, зазначав, що якби вони були на чолі країни, то в нас не було б перекручень .
Судження Трегубова, що в цілому підтримував радянську політику її бачення на життя народу, але відверто вказував на недоліки, перекручення свавілля адміністративного апарату, важкість життя пересічних селян, їх скрутне становище стали приводом для його арешту та смертного вироку.
На мою думку не можна сказати, що автор щоденнику був заповзятим ідейним революціонером, але як людина освічена, начитана, добре обізнана з революційними подіями, мав власну думку і переконання.
Гадаємо, що його неприховане негативне ставлення до соціальної політики на селі, його обізнаність та авторитет серед селянства, не зважаючи на його інвалідність, скрутне матеріальне становище та зловживання алкоголем стали об’єктивним приводом для його арешту та подальшої страти.