Плохой характер? Просто он у меня есть!
Историю переделывали всегда...
Как пример...
Для ознакомления и расширения кругозораНА ІСТИОРИЧНОМУ ФРОНТІ УКРАЇНИ
Історія є могутнім знаряддям політичного виховання мас. К. Маркс і Ф.Енгельс надавали величезного значення цій науці.
В одній з своїх ранніх робіт – “Німецька ідеологія” – К. Маркс І Ф. Енгельс писали: “Ми знаємо тільки одну єдину науку – науку історії. Розглядаючи історію з двох сторін, її можна розділити на історію природи і людей” (Стор.8, вид. 1934 р., Партвидав).
Глибоке вивчення всієї історії людського суспільства і застосування до матеріалу, який вивчається, єдино правильного наукового методі діалектичного матеріалізму дозволило Марксові й Енгельсові відкрити основні закономірності суспільного розвитку.
Знання історії і всього процесу суспільного розвитку, в усій його багатогранності, було величезним знаряддям Леніні, користуючись яким, він розкрив природу нашої революції і вказав конкретні шляхи її розвитку.
Геній нашої епохи, продовжувач справи Маркса – Енгельса – Леніна, товариш Сталін приділяв і приділяє винятково велику увагу історичній науці. Теоретичні роботи товариша Сталіна є наслідком вивчення й узагальнення величезного історичного матеріалу.
Наша партія, виплекана Леніним – Сталіним, завжди твердила, що “нема кращого досвіду, нема кращого знаряддя виховання нашої молоді в дусі марксизму – ленінізму, ніж історія нашої партії” (Л.М. Каганович), завжди підкреслювала величезне значення історичної науки.
Знання історії дає ключ до пояснення процесу суспільного розвитку, дає розуміння внутрішнього заязку оточуючих явищ, зміцнює силу орієнтування в боротьбі за комуністичне суспільство.
У своїх виступах товариш Сталін особливо підкреслював і відзначав необхідність підвищеної уваги фронтові історичної науки, не раз спеціально звертав увагу на не благополучність на цьому фронті в цілому і в окремих його ланках. До таких вказівок товариша Сталіна належать: лист “Про конспекти підручників з історії СРСР і з нової історії” і, нарешті, лист товариша Сталіна “До викладачів підручника з історії ВКП(б)”, в якому з винятковою силою звертається увага на не благополучність на фронті історії.
“Нам потрібний такий підручник історії СРСР, - писали в своїх зауваженнях товариші Сталін, Жданов і Кіров, - де б історія Великоросії не відривалася від історії інших народів СРСР, - це поперше, і де б історія народів СРСР не відривалася від історії загальноєвропейської і взагалі світової історії, - це подгуге”.
Зміст цих документів винятково великий. З одного боку, вони сигналізували про серйозні помилки й викривлення по лінії розроблення питань історії, з другого – вказівки вождя народів вимагали повернути увагу до такої найважливішої науки, якою є історія.
ЦК ВКП(б) і РНК СРСР у своїй постанові від 16 квітня 1934 р. про викладання громадянської історії в школах СРСР піддали нищівній критиці постановку викладання. З ще більшою силою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР у своїй постанові від26 квітня 1936 р. по питаннях історії відзначили триваючу на цій ділянці не благополучність: “Ту обставину, що автори зазначених підручників і далі наполягають на неодноразово вже викритих партією і явно неспроможних історичних визначеннях і настановах, які мають у своїй основі відомі помилки Покровського, Раднарком і ЦК не можуть не розцінювати, як свідчення того, що серед деякої частини наших істориків, особливо істориків СРСР, вкоренилися антимарксистські, антиленінські, по суті справи, ліквідаторські, антинаукові погляди на історичну науку. Раднарком і ЦК ВКП(б) підкреслюють, що ці шкідливі тенденції і спроби ліквідації історії як науки, звязані, насамперед, з поширенням серед деяких наших істориків помилкових історичних поглядів, властивих так званій “історичній школі Покровського” Раднарком і ЦК вказують, що завдання подолання цих шкідливих поглядів є необхідною передумовою як для складання підручників з історії, так і для розвитку марксистсько –ленінської історичної науки і піднесення історичної освіти в СРСР, що мають найважливіше значення для справи нашої держави, нашої партії і для навчання підростаючого покоління”.
Як виконується ця виняткової ваги постанова партії і уряду? Надзвичайно погано. Наші заклади: науково-дослідницькі інститути, педінститути. Держуніверситети не зрозуміли величезного політичного сенсу завдань. Поставлених у цій постанові.
Становище історичного фронту й надалі залишається вкрай незадовільним. Ліквідаторська практика не переборена, підготовка кадрів, майже зведена в свій час нанівець шкідниками, тепер не займає того місця, яке їй приділено.
Викладання історії зведено до вивчення суспільно-економічних формацій, до зазубрювання голих схем і абстрактних формул. З складанням справді марксистських підручників ще гірше.
Відсутність необхідної уваги, самозаспокоєність і благодушність у справі добору кадрів, відсутність революційної пильності привели до того, що історичний фронт України виявився засміченим троцькістськими агентами фашизму. Троцькісти виявилися на історичному фронті “прямою знахідкою” для фашизму. Гнилий лібералізм, відсутність більшовицької критики й самокритики, ідіотська хвороба – безтурботність полегшили проникнення ворогів на історичний фронт. Одним з дуже уражених є інститут історії України Академії наук УРСР, діяльність якого мало відома широким колам істориків і масам. Цей інститут сформувався ще в системі колишнього Уамліну під “ідейним” керівництвом лжеісторика, згодом викритого ворога Попова. Після ліквідації Уамліну інститут переходить в кінці 1936 року в системі Академії наук УРСР. Троцькістсько-бухаринськіми елементам вдалося звити тут своє кубло і “діяти” безкарно під покровительством Попова.
Перед інститутом історії України партія і урадь України поставили величезне політичної ваги завдання: складання підручника історії України. За “виконання” цього завдання взявся Попов, який створив під своїм керівництвом так званий авторський і редакційний колектив. Не випадково підручник “Історія України”, над яким “працювали” понад два роки не був підготовлений.
Одними з форм шкідницької контрреволюційної роботи ворогів в інституті історії України, як це тепер встановлено, були: добір і залучення до роботи над підручником людей, які нічого не тямлять у питаннях історії взагалі ів питаннях України особливо; це все розв’язувало руки лжеісторику Попову для контрреволюційної фальсифікації історії України. Систематичний зрив строків видання підручника, а також безконечне “редагування” написаних розділів були постійним явищем.
Вороги, що пробралися до інституту історії, на чолі з Поповим протаскували в історичну науку наскрізь гнилі ідейки глибоко ворожі марксизмові-ленінізмові. Так, наприклад всім відомо, що український і російський народи є братніми народами, зв’язаними спільним історичним минулим з дуже раннього часу. Український і російський народи, як про це свідчить історичне минуле, є дуже близькими і мовою, і культурою, і всім побутовим укладом.
Не менш відомо також, що найзлішими ворогами українського народу, які поневолювали його протягом кількох сторіч і які мріють знову про це, були польські пани. Не зважаючи на всі ці загальновідомі істини, лжеісторики і троцькістські фальсифікатори або зовсім замовчували братній зв’язок українського і російського народів, що історично склався, або в іншому випадку – прямо робилися спроби протащити наявність антагонізму, що нібито існував між українським і російським народами.
Ці фальсифікатори, наприклад, всіляко намагалися показати Богдана Хмельницького лише з негативного боку, не бажаючи бачити того, що він відіграв певну роль у загальнонародній боротьбі проти польської шляхти, яка пригноблювала українській народ. Вони ж всіляко замазували прагнення рядового козацтва й селянства України до союзу з російським народом для спільної боротьби проти польських панів. Перед істориками стоїть завдання остаточно викрити ці шкідницькі спроби.
Отже, характерною лінією, що протаскувалася ворогами в підручнику з історії України, були: фальсифікація, шкідницьке замовчування багатовічної боротьби українського народу проти польського панства. В історії боротьби пролетаріату і селянства з самодержавством за перемогу буржуазно-демократичної революції, що переростає потім в революцію соціалістичну, боротьби пролетаріату спільно з біднішим селянством за встановлення диктатури пролетаріату деякі лжеісторики прихильники школи Покровського (Гребінкін) по-шкідницькому замазував роль партії більшовиків як організатора пролетаріату його боротьбі за перемогу соціалізму.
Все це шкідництво і фальсифікація були можливі в наслідок антипартійних звичок, підлабузництва, що панували в інституті історії, в авторсько-редакторському колективі. Ця групівщина, артільщина, що складалася в свій час в інституті, відсутність критики і самокритики створили обстанову, коли помилки, фальсифікація і викривлення залишалися не викритими. Безприкладне зухвальство ворогів дійшло до того, що було ними запропоновано написати рукописи підручника російською мовою. Ця ворожа вилазка в той час не дістала відсічі залишилася невикритою до останнього часу.
Інститут історії України взявся тепер за ліквідацію наслідків шкідницько-підривної роботи. Найближчим завданням інституту істориків є: до кінця викрити антимарксистські погляди, внесені в свій час в історію України і КП(б)У.
Намічені тепер заходи ідуть, головним чином, по лінії підготовки і вирощування більшовицьких українських кадрів. Ця робота повинна йти на основі дальшого викриття і викорчовування до кінця ворогів, що присосалися до історичного фронту.
Робляться перші кроки для поповнення кадрів більшовицьких істориків перевіреними й кваліфікованими людьми. До роботи над історичними проблемами залучаються випускники інституту червоної професури, працівники історичних кафедр вишів, викладачі шкіл тощо. При інституті передбачається організувати аспірантуру з 8 – 10 чол. Велику роботу треба ще провести над зміцненням історичних факультетів педагогічних інститутів і університетів.
Боротьба за якість продукції і за строк виконання поставлена як основна вимога. Вже в цьому році будуть випущені ряд окремих нарисів з історії України. Написано наново і готується до друку перший випуск “Київська Русь”. Найближчих місяців цього року будуть підготовлені до друку решта 5 - 6 нарисів з серії історії України феодального періоду.
Водночас, паралельно з нарисами з історії України, вже готуються до видання і випуску “хрестоматія з історії України”, а також хронологія історії України докапіталістичного періоду.
Складено і здано до Нарком освіти, як проект, програму з історії України. Здано до друку велику роботу з історії громадянської війни на Україні - “Червона Гвардія”, що являє собою широкий збірник документів і матеріалів про Червону Гвардію. Ця робота буде цінним підручником для осіб, які працюють над питаннями історії України.
Готується до друку також ряд окремих дослідів з питань історії України, як, наприклад, роботи по історії феодалізму в Київській Русі, про боротьбу українського народу проти петлюрівської директорії. Буде випущено критого – бібліографічні статті.
Партія і уряд з ініціативи товариша Сталіна ухвалили ряд найважливіших рішень, щоб навести більшовицький лад на історичному фронті. Ці рішення кладуть край ліквідаторським настроям до науки історії.
Вказівка товариша Сталіна, дана ним в своєму листі до складачів підручника з історії ВКП(б), підкреслює з винятковою силою значення історії в справі політичного виховання мас. Лист товариша Сталіна далеко виходить за межі питань історії партії, він повинен лежати в основі роботи кожного працівника історичного фронту.
До кінця викорчовувати ворогів, зміцнити зв’язок науки з практикою, рішуче висувати численні молоді кадри політично загартованих людей, домогтися створення справді наукової марксистсько-ленінської історії України, - такі завдання стоять перед працівниками історичного фронту УРСР. Лише здійснивши вказівки товариша Сталіна в галузі історії, ми зможемо домогтися на цій ділянці потрібних наслідків.
Комуніст № 193 1937 р. стор. 3
Как пример...
Для ознакомления и расширения кругозораНА ІСТИОРИЧНОМУ ФРОНТІ УКРАЇНИ
Історія є могутнім знаряддям політичного виховання мас. К. Маркс і Ф.Енгельс надавали величезного значення цій науці.
В одній з своїх ранніх робіт – “Німецька ідеологія” – К. Маркс І Ф. Енгельс писали: “Ми знаємо тільки одну єдину науку – науку історії. Розглядаючи історію з двох сторін, її можна розділити на історію природи і людей” (Стор.8, вид. 1934 р., Партвидав).
Глибоке вивчення всієї історії людського суспільства і застосування до матеріалу, який вивчається, єдино правильного наукового методі діалектичного матеріалізму дозволило Марксові й Енгельсові відкрити основні закономірності суспільного розвитку.
Знання історії і всього процесу суспільного розвитку, в усій його багатогранності, було величезним знаряддям Леніні, користуючись яким, він розкрив природу нашої революції і вказав конкретні шляхи її розвитку.
Геній нашої епохи, продовжувач справи Маркса – Енгельса – Леніна, товариш Сталін приділяв і приділяє винятково велику увагу історичній науці. Теоретичні роботи товариша Сталіна є наслідком вивчення й узагальнення величезного історичного матеріалу.
Наша партія, виплекана Леніним – Сталіним, завжди твердила, що “нема кращого досвіду, нема кращого знаряддя виховання нашої молоді в дусі марксизму – ленінізму, ніж історія нашої партії” (Л.М. Каганович), завжди підкреслювала величезне значення історичної науки.
Знання історії дає ключ до пояснення процесу суспільного розвитку, дає розуміння внутрішнього заязку оточуючих явищ, зміцнює силу орієнтування в боротьбі за комуністичне суспільство.
У своїх виступах товариш Сталін особливо підкреслював і відзначав необхідність підвищеної уваги фронтові історичної науки, не раз спеціально звертав увагу на не благополучність на цьому фронті в цілому і в окремих його ланках. До таких вказівок товариша Сталіна належать: лист “Про конспекти підручників з історії СРСР і з нової історії” і, нарешті, лист товариша Сталіна “До викладачів підручника з історії ВКП(б)”, в якому з винятковою силою звертається увага на не благополучність на фронті історії.
“Нам потрібний такий підручник історії СРСР, - писали в своїх зауваженнях товариші Сталін, Жданов і Кіров, - де б історія Великоросії не відривалася від історії інших народів СРСР, - це поперше, і де б історія народів СРСР не відривалася від історії загальноєвропейської і взагалі світової історії, - це подгуге”.
Зміст цих документів винятково великий. З одного боку, вони сигналізували про серйозні помилки й викривлення по лінії розроблення питань історії, з другого – вказівки вождя народів вимагали повернути увагу до такої найважливішої науки, якою є історія.
ЦК ВКП(б) і РНК СРСР у своїй постанові від 16 квітня 1934 р. про викладання громадянської історії в школах СРСР піддали нищівній критиці постановку викладання. З ще більшою силою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР у своїй постанові від26 квітня 1936 р. по питаннях історії відзначили триваючу на цій ділянці не благополучність: “Ту обставину, що автори зазначених підручників і далі наполягають на неодноразово вже викритих партією і явно неспроможних історичних визначеннях і настановах, які мають у своїй основі відомі помилки Покровського, Раднарком і ЦК не можуть не розцінювати, як свідчення того, що серед деякої частини наших істориків, особливо істориків СРСР, вкоренилися антимарксистські, антиленінські, по суті справи, ліквідаторські, антинаукові погляди на історичну науку. Раднарком і ЦК ВКП(б) підкреслюють, що ці шкідливі тенденції і спроби ліквідації історії як науки, звязані, насамперед, з поширенням серед деяких наших істориків помилкових історичних поглядів, властивих так званій “історичній школі Покровського” Раднарком і ЦК вказують, що завдання подолання цих шкідливих поглядів є необхідною передумовою як для складання підручників з історії, так і для розвитку марксистсько –ленінської історичної науки і піднесення історичної освіти в СРСР, що мають найважливіше значення для справи нашої держави, нашої партії і для навчання підростаючого покоління”.
Як виконується ця виняткової ваги постанова партії і уряду? Надзвичайно погано. Наші заклади: науково-дослідницькі інститути, педінститути. Держуніверситети не зрозуміли величезного політичного сенсу завдань. Поставлених у цій постанові.
Становище історичного фронту й надалі залишається вкрай незадовільним. Ліквідаторська практика не переборена, підготовка кадрів, майже зведена в свій час нанівець шкідниками, тепер не займає того місця, яке їй приділено.
Викладання історії зведено до вивчення суспільно-економічних формацій, до зазубрювання голих схем і абстрактних формул. З складанням справді марксистських підручників ще гірше.
Відсутність необхідної уваги, самозаспокоєність і благодушність у справі добору кадрів, відсутність революційної пильності привели до того, що історичний фронт України виявився засміченим троцькістськими агентами фашизму. Троцькісти виявилися на історичному фронті “прямою знахідкою” для фашизму. Гнилий лібералізм, відсутність більшовицької критики й самокритики, ідіотська хвороба – безтурботність полегшили проникнення ворогів на історичний фронт. Одним з дуже уражених є інститут історії України Академії наук УРСР, діяльність якого мало відома широким колам істориків і масам. Цей інститут сформувався ще в системі колишнього Уамліну під “ідейним” керівництвом лжеісторика, згодом викритого ворога Попова. Після ліквідації Уамліну інститут переходить в кінці 1936 року в системі Академії наук УРСР. Троцькістсько-бухаринськіми елементам вдалося звити тут своє кубло і “діяти” безкарно під покровительством Попова.
Перед інститутом історії України партія і урадь України поставили величезне політичної ваги завдання: складання підручника історії України. За “виконання” цього завдання взявся Попов, який створив під своїм керівництвом так званий авторський і редакційний колектив. Не випадково підручник “Історія України”, над яким “працювали” понад два роки не був підготовлений.
Одними з форм шкідницької контрреволюційної роботи ворогів в інституті історії України, як це тепер встановлено, були: добір і залучення до роботи над підручником людей, які нічого не тямлять у питаннях історії взагалі ів питаннях України особливо; це все розв’язувало руки лжеісторику Попову для контрреволюційної фальсифікації історії України. Систематичний зрив строків видання підручника, а також безконечне “редагування” написаних розділів були постійним явищем.
Вороги, що пробралися до інституту історії, на чолі з Поповим протаскували в історичну науку наскрізь гнилі ідейки глибоко ворожі марксизмові-ленінізмові. Так, наприклад всім відомо, що український і російський народи є братніми народами, зв’язаними спільним історичним минулим з дуже раннього часу. Український і російський народи, як про це свідчить історичне минуле, є дуже близькими і мовою, і культурою, і всім побутовим укладом.
Не менш відомо також, що найзлішими ворогами українського народу, які поневолювали його протягом кількох сторіч і які мріють знову про це, були польські пани. Не зважаючи на всі ці загальновідомі істини, лжеісторики і троцькістські фальсифікатори або зовсім замовчували братній зв’язок українського і російського народів, що історично склався, або в іншому випадку – прямо робилися спроби протащити наявність антагонізму, що нібито існував між українським і російським народами.
Ці фальсифікатори, наприклад, всіляко намагалися показати Богдана Хмельницького лише з негативного боку, не бажаючи бачити того, що він відіграв певну роль у загальнонародній боротьбі проти польської шляхти, яка пригноблювала українській народ. Вони ж всіляко замазували прагнення рядового козацтва й селянства України до союзу з російським народом для спільної боротьби проти польських панів. Перед істориками стоїть завдання остаточно викрити ці шкідницькі спроби.
Отже, характерною лінією, що протаскувалася ворогами в підручнику з історії України, були: фальсифікація, шкідницьке замовчування багатовічної боротьби українського народу проти польського панства. В історії боротьби пролетаріату і селянства з самодержавством за перемогу буржуазно-демократичної революції, що переростає потім в революцію соціалістичну, боротьби пролетаріату спільно з біднішим селянством за встановлення диктатури пролетаріату деякі лжеісторики прихильники школи Покровського (Гребінкін) по-шкідницькому замазував роль партії більшовиків як організатора пролетаріату його боротьбі за перемогу соціалізму.
Все це шкідництво і фальсифікація були можливі в наслідок антипартійних звичок, підлабузництва, що панували в інституті історії, в авторсько-редакторському колективі. Ця групівщина, артільщина, що складалася в свій час в інституті, відсутність критики і самокритики створили обстанову, коли помилки, фальсифікація і викривлення залишалися не викритими. Безприкладне зухвальство ворогів дійшло до того, що було ними запропоновано написати рукописи підручника російською мовою. Ця ворожа вилазка в той час не дістала відсічі залишилася невикритою до останнього часу.
Інститут історії України взявся тепер за ліквідацію наслідків шкідницько-підривної роботи. Найближчим завданням інституту істориків є: до кінця викрити антимарксистські погляди, внесені в свій час в історію України і КП(б)У.
Намічені тепер заходи ідуть, головним чином, по лінії підготовки і вирощування більшовицьких українських кадрів. Ця робота повинна йти на основі дальшого викриття і викорчовування до кінця ворогів, що присосалися до історичного фронту.
Робляться перші кроки для поповнення кадрів більшовицьких істориків перевіреними й кваліфікованими людьми. До роботи над історичними проблемами залучаються випускники інституту червоної професури, працівники історичних кафедр вишів, викладачі шкіл тощо. При інституті передбачається організувати аспірантуру з 8 – 10 чол. Велику роботу треба ще провести над зміцненням історичних факультетів педагогічних інститутів і університетів.
Боротьба за якість продукції і за строк виконання поставлена як основна вимога. Вже в цьому році будуть випущені ряд окремих нарисів з історії України. Написано наново і готується до друку перший випуск “Київська Русь”. Найближчих місяців цього року будуть підготовлені до друку решта 5 - 6 нарисів з серії історії України феодального періоду.
Водночас, паралельно з нарисами з історії України, вже готуються до видання і випуску “хрестоматія з історії України”, а також хронологія історії України докапіталістичного періоду.
Складено і здано до Нарком освіти, як проект, програму з історії України. Здано до друку велику роботу з історії громадянської війни на Україні - “Червона Гвардія”, що являє собою широкий збірник документів і матеріалів про Червону Гвардію. Ця робота буде цінним підручником для осіб, які працюють над питаннями історії України.
Готується до друку також ряд окремих дослідів з питань історії України, як, наприклад, роботи по історії феодалізму в Київській Русі, про боротьбу українського народу проти петлюрівської директорії. Буде випущено критого – бібліографічні статті.
Партія і уряд з ініціативи товариша Сталіна ухвалили ряд найважливіших рішень, щоб навести більшовицький лад на історичному фронті. Ці рішення кладуть край ліквідаторським настроям до науки історії.
Вказівка товариша Сталіна, дана ним в своєму листі до складачів підручника з історії ВКП(б), підкреслює з винятковою силою значення історії в справі політичного виховання мас. Лист товариша Сталіна далеко виходить за межі питань історії партії, він повинен лежати в основі роботи кожного працівника історичного фронту.
До кінця викорчовувати ворогів, зміцнити зв’язок науки з практикою, рішуче висувати численні молоді кадри політично загартованих людей, домогтися створення справді наукової марксистсько-ленінської історії України, - такі завдання стоять перед працівниками історичного фронту УРСР. Лише здійснивши вказівки товариша Сталіна в галузі історії, ми зможемо домогтися на цій ділянці потрібних наслідків.
Комуніст № 193 1937 р. стор. 3