Плохой характер? Просто он у меня есть!
Надо прочитатьУ 1931 р. в Городнянському районі, що на Чернігівщині сталася подія, яка знаходить відгук й до сьогодні. Повстання під приводом червоного партизана, активного учасника громадянської війни Якима Рябченко є ілюстрацією селянських протестних настроїв та їх найактивнішого прояву збройного повстання.
На превеликий жаль, його міфологізованість та не готовність громадянського суспільства до правди призвели до того, що легенда про постання затьмарила події, що трапилися навесні та влітку 1931 р.
Про повстання Я. Рябченко вперше згадується у діаспорній літературі. Найпершим хто намагався описати повстання був В. Скубійда в українському незалежному часописі «Неділя», що виходив у Німеччині в 1951. На вищезгаданого автора посилається й В. Плющ у книзі «Боротьба за українську державу під совєцькою владою». Рябченко показаний героєм, свідомим борцем проти більшовицького «ката». Начебто колективізація та масове розкуркулення відкрили йому очі: він побачив, що «власними руками допомагав одягати московське ярмо на свій народ». Далі йдеться про встановлення контактів з 21-м чернігівським територіальним полком, курсанти полкової школи нібито відмовилися воювати з повстанцями і перейшли на їхній бік.
Щоб придушити повстання, з Москви була відправлена так звана Московська Пролетарська Дивізія. Під натиском переважаючих сил противника повстанці примушені були відступити у відомі великі чернігівські багна та торфовища урочища Замглай. Тут вони укріпилися й коло трьох тижнів витримували наступ регулярних військ. Братів Зубів і багато повстанців було забито в боях. Рябченка захопили у полон, а потім знищили. Автор зазначає, що після ліквідації повстання почалася відплатна акція, яка характеризувалася нещадним терором. Розстрілювали не лише повстанців, але всіх підозрілих. Тисячі селян із цих районів вислали до концентраційних таборів.
Про повстання у своїй науковій праці згадував також і М. Вербицький : «Повстання навесні 1930 р., що виникло в Городнянському районі на Чернігівщині та поширилося на Ріпкинський, Сновський (Щорський), Менський та Сосницький райони, Чернігівської області».
Перші спроби осмислення повстання Я. Рябченко були зроблені чернігівським істориком В. Шкварчуком . В його інтерпретації історія повстанців виглядає хоч і менш героїчно проте учасники збройного повстання виглядають більш реалістично. Яким Рябченко – уродженець с. Тупичів Городнянського повіту – був свого часу більшовиком, червоним партизаном, головою сільради, міліціонером і навіть чекістом, але така зразково показова кар’єра із нез’ясованих причин увірвалася, і він знову почав господарювати на селі. Як і переважна більшість селян, Я. Рябченко сприйняв колективізацію як брутальне зазіхання на добро і свободу хліборобів. У нього знайшлося чимало однодумців у селах Городнянщини, серед яких було багато колишніх «червоних партизанів». У Писарівському лісі зібралося 300 – 400 повстанців. Вирішальний бій із загоном міліції, направленим із Городні, відбувся 28 червня 1931 р. Сам Я. Рябченко був тяжко поранений і заарештований. У вересні 1989 р. Чернігівська обласна прокуратура реабілітувала усіх, причетних до цього повстання, але у березні 1991 р. скасувала свою постанову як помилкову, бо Я. Рябченко та його товариші начебто таки були бандитами.
Подібної точки зору дотримуються й інші історики та краєзнавці .
За часів незалежності подібна ситуація склалась через обмеженість дослідників до архівно-кримінальної справи. Єдиним хто з істориків мав доступ до архівно-кримінальної справи був В. Шкварчук, який працював у робочій групі по створенню науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» інші ж такої можливості не мали.
Ахрівно-кримінальна справа, що зберігається галузевому архіві Служби Безпеки України у м. Київ складається з трьох томів.
По справі проходять 174 чоловіки, яким було висунуте обвинувачення в участі в контрреволюційній повстанській організації, що ставила собі за мету повалення радянської влади збройним шляхом, тобто в злочинах передбачених статями 54-2 та 54-11КК УСРР .
Виходячи з матеріалів архівно-слідчої справи, інформаційних донесень районного партійно-державного керівництва та свідчень найактивніших учасників контрреволюційної повстанської організації, що ставила за мету повалення радянської влади збройним шляхом повстання, можна зробити висновок, що учасники повстання не робили великої таємниці з планів. І органи держбезпеки мали агентурну справу на організацію червоних партизанів під гучною назвою «Ображені» по якій після арешту Ксенофонта Шаша та Івана Левковича почалися слідчі дії. Протоколи допитів, що міститься в архівно-кримінальній справі датовані 22 травня 1931 р. Жоден з них не став відпиратися і в своїх показаннях доволі скрупульозно розповіли про діяльність контрреволюційної організації. Так І. Левкович зазначає, що зі слів Рябченко у Тупичеві була зорганізована контрреволюційна організація метою якої було звільнення України від ярма більшовиків. Окрім того організація мала зв’язки з Конотопом та Брянськом, також аналогічні організації існували і в інших місцях України, а також на Кубані та Дону . Подібні ж свідчення надав і К. Шаш персоніфікуючи учасників організації.
Сам Рябченко за свідченням його брата Трохима Ігнатовича Рябченко, з весни 1931 р. перебував на нелегальному становищі, після того, як поранив колгоспника Артема Михайловича . Цю інформацію підтверджують і інші матеріали справи .
Пікантності справі додають і секретні співробітники ОГПУ зокрема Мельник Олексій Дмитрович , та Ільченко Савва Федорович , які не тільки не надавали інформацію до ГПУ, а й були активними учасниками збройного постання. Так, О.Д. Мельник за активну участь у повстанні засуджений до розстрілу, С.Ф. Ільченко отримав 10 років концтаборів. Заслуговує на увагу й Майсюк Тихін Федорович , який працював у промміліції, був обізнаний з планами повстанців по захопленню Городнянського ДОПРу, але не повідомив компетентні органи.
Щодо перебігу подій які передували збройному виступу, то вже 22 квітня 1931 р. в інформації секретаря Городнянського райкому КП(б)У І. Федорченка «Про повстанські настрої селян» зазначено, що «[…] по маючимся відомостям через відповідні організації в терористичних актах бандитизму повинні прийняти біля 300 осіб, які залучені до цієї роботи. Вся зграя концентрується в певнім кущі сільради нашого району (Бурівка, Тупичів, Великий Листвен, Пекурівка та Невкля), які економічно міцні та мають колгоспи як старі, так і знову організовані.
У цих селах є значний прошарок бувших червоних партизан, які співчувають терористичній роботі бандитів та збираються прийняти активну участь в допомозі останнім. […] Цей рух бандитизму має відповідну організовану форму. Озброєння є, але не в достатній кількості. Бандити гадають озброюватися за рахунок нападу на відповідні установи, де можна здобути зброю[…] Районним уповноваженим ДПУ вживаються відповідні заходи, а також в справі охорони майна колгоспів та радгоспів, утворені групи самоохорони з активу останніх […]
Наступна інформація про «банду Рябченка» міститься в зв’язку з загостренням ситуації у Городянському районі. На хуторі Безік Бурівської сільради 14 травня 1931 р. був убитий міліціонер, кандидат у члени КП(б)У Ф. Петренко. Наступного дня бюро Городнянського райкому констатувало «політичний характер» вбивства, акцентуючи увагу на тому, що Петренко був убитий бандитами-куркулями Рябченко Якимом та Янченко Савою .
Тільки після арешту учасників повстання було встановлено, що Я. Рябченко та С. Янченко стосунку до нападу на міліціонерів не мали. Напад на міліціонерів був здійснений Ф. Лебедою, О. Чугаєм, Г. Окружко, під час виконання ними службового обов’язку. У своїх свідченнях О.С. Чугай деталізує перебіг подій: На міліціонерів був скоєний напад з засідки, і один був поранений. […]Коли поранили міліціонера, то Лебеда своєю гвинтівкою добивав, а потім зняв штани, чоботи, гвинтівку, нагана та набої. Штани віддав мені, чоботи Желдаку, а гвинтівку, нагана та набої забрав собі . Згодом О.С. Чугай визнав себе виним у тому, що саме він добив Петренко прикладом . Г.А. Окружко також визнав себе винним у нападі на міліціонерів .
Ситуація поступово напружувалась і вже 16 червня 1931 р. секретар Городнянського райкому КП(б)У І. Федорченко повідомляв інформсектор ЦК КП(б)У про те, що 15 червня 1931 р. о 11-ї години в с. Солонівка було вчинено 3-ма особами збройний напад на сільраду. Внаслідок стрілянини було поранено селянина та районного політінспектора. Також було поранено й одного учасника збройного нападу. Щодо повстанців то Федорченко інформував республіканське керівництво, що політична банда нараховує до 150 чол., озброєна 38 рушницями 2 гранатами, 1 бомбою та невстановленою кількістю обрізів та револьверів. Щодо соціального складу то в переважній більшості «політична банда» складається з утеклих куркулів, кримінальників та частини бувших (окуркулених та розклавшихся) червоних партизан.
В доповідній зазначається що керівництво «політичною бандою» здійснюється безпосередньо Я. Рябченко. Його брат, Т. Рябченко вказаний як керівник бойових операцій, проте слід зауважити, що Т. Рябченко ніякої активної участі у повстанні не приймав, адже після арешту, він був звільнений, а справа проти нього припинена.
У вищезгаданій доповідній також вказувалася і «мета» «політичної банди»: напад на Городнянський БУПР, обеззброєння міліції та звільнення заарештованих. Щодо побіжних цілей то серед них був зазначений кривавий терор над партійним активом, деморалізація сільського активу, тероризація управ колгоспів та окремих активістів з метою розкладання колгоспів .
Наступного дня секретар Городнянського райкому КП(б)У І. Федорченко повідомляв ЦК КП(б)У про затримання Рябченка Трофима, яке сталося 16 червня 1931 р. о 3-й год. Затриманий був у нетверезому вигляді. Також повідомлялось про напад 40 осіб, озброєних 15 рушницями на Ковалівську гуральню в районі Тупичівської сільради з якої «політичною бандою» було вивезено бочку спирту, 2 лантухи цукру, 8 шт. коней. Окрім того був зроблений напад і на Тупичівське лісництво, де було забрано 2-е коней . Свідчення робітників Ковалівської гуральні дещо уточнюють та деталізують напад. Так, Олександр Іванович Усанов у свої свідченнях від 20 червня 1931 р. зазначав, що напад стався о 5-й ранку, а самі учасники «політичної банди» у кількості 30 чоловік прийшли на гуральню пішки та були озброєні досить строкато: обрізами, берданками, централками та револьверами. Окрім того за те, що було вилучено на потреби повстанців була залишена розписка: «Для вільного козацтва» за підписом Лебеди . Це підтверджує і Михайло Якович Сальніков , та Лиходій Ганна Петрівна що також були допитані 20 червня 1931 р.
Щодо нападу на Тупичівське лісництво то деталізують свідчення помічника лісничого Михайла Олександровича Вендта допитаного 20 червня 1931 р. Він так описує напад: «17.06. з ранку о 7-8 годині до нас увірвалося 20 чоловік бандитів, всі були верхи та озброєні гвинтівками, обрізами, мисливськими рушницями та револьверами. Наказали мені видати їм седла, я зразу вказав на одне сідло, вони його забрали, осідлали коня із лісництва, забрали мою рушницю – берданку, обеззброїли лісника забравши в нього гвинтівку. Пробули на подвір’ї не більше 20 хвилин поїхали до лісу. Під час перебування у лісництві один з учасників банди підійшов до кооперативної лавки і крикнув: «Бій вікно» На що інший йому завуважив6 «Наказ чув?» Після чого вікна ніхто не трогав» .
У цьому ж таки інформаційному зведенні надані відомості щодо політичного настрою селянства, він вказувався як пасивний. Акцентувалася увага на співчутті бандитам, особливо з боку родичів бандитів та активної матеріальної допомоги з боку куркульсько-заможної частини селянства. У селі Бурівка відбувається систематична п’янка та агітація серед селян з запевненням родичів заарештованих куркулів та бандитів про те, що БУПР буде відкрито озброєним нападом і що загальний переворот радвлади недалекий .
Щодо ситуації у с. Бурівка, то її варто деталізувати. Так, у Федір Олександрович Безик, допитаний 19.06.1931 р. зазначає, що 17 червня 1931 р. зранку майже все населення сіл було у стані алкогольного сп’яніння. Спирт купувався у кооперації. До полудня чутки, що оформилися у те, що Бурівка, Типичів, Невкля , Великий Листвен об’єднуються разом і йдуть до лісу з метою провести напад на райцентр «перебити всіх партробітників, комуністів, міліцію, ДПУ і розпустити ДОПР». Окрім того селом ширилися чутки те, що для керівництва повстанськими загонами з Києва прибули два командири. Керівником повстанців називався Я. Рябченко, але яку він переслідує мету, яка його політична програма селяни не знали. Загальне – розбити колективи, знищити владу комуністів .
Подібна ситуація фіксувалася і в інших селах. Так, у протоколі допиту Олексія Дмитровича Мельника від 26 червня 1931 г. зазначалося, що в с. Невкля селяни також майже всі в стані алгокольного сп’яніння, і купували у кооперації за готівку цукор та горілку .
19 червня 1931 р. секретар Городнянського райкому КП(б)У І. Федорченко інформував ЦК КП(б)У про кількісний склад банди, її озброєння та подробиці її ліквідації: «[…] що банда Рябченка у своєму складі мала 150 бандитів, озброєних на 50% рушницями, урізами та револьверами. 17 червня ранком наш загін під командою комвзводу школи ТСО – ДПУ міста Гомель тов. Таратана вкупі з резервом райміліції (разом в кількості 85 чол.) був направлений до місця знаходження банди, яка була на віддалені від райцентру 8 – 9 км. Банда, довідавшись через свій зв’язок про прибуття загону, розсипалася навкруги нашого загону та з усіх боків вступила в бій, який продовжувався 1 год. 55 хв. Під час бою, банда в п’яному вигляді з визгом та криком «Ура» своєю кавалерією в 30 коней кинулася в атаку з криками: «Сволочи, перебьем, здавайтесь».
Вірне розташування нашого загону в формі зімкнутого бою дало можливість взяти банду в кільце. Під сильним вогнем рушниць та кулеметів нашого загону банда почала відступати. У цей час отаман банди Рябченко під охороною бандитів зник в лісі, а частина банди почала розбігатися. Внаслідок бою захоплено в полон 21 бандит, забито 16 – 18 бандитів, поранено 3 бандита. Відібрано 12 коней (захоплених ними в лісгоспі), декілька револьверів та 7 рушниць. З нашого боку забитих та поранених – жодного нема.
18 червня, виїхавши в Тупичів, загін кінної міліції в лісі зустрівся з групою бандитів в 14 чол. Бандити намагалися, відстрілюючись, зникнути, але всі 14 бандитів спіймані. Вживаються заходи щодо ліквідації рештків банди .
Події, що передували збройному протистоянню між загонами міліції та селянства та ліквідації збройного виступу розгорталися доволі стрімко, з протоколів допитів Я. Рябченко, М. Кравченко, М. Шаша, О Мельника та матеріалів архівно-кримінальної справи випливає, що участь у протистоянні брали 300 осіб, при чому озброєних з них було близько 100 чоловік. У справі є перелік вилученої зброї: гвинтівок різних модифікацій налічувалось 67 штук, із них 4 гвинтівки були шомпольними та 8 пістолетів .
Відповідно до протоколів допиту Михайла Орестовича Кравченко від 14 липня 1931 р. збиратися у лісі почали в суботу 13 червня. Місцем збору був вибраний старий лісопильний завод на Писарівщині. Підслідний вказував, що нарахував 100-120 чоловік. Жодних активних дій цього дня не було, велися лише розмови про збройний напад на ДОПР, ДПУ та міліцію. Наступного дня, у неділю, 14 червня, кількість людей зменшилася до 50. Інші 50-70 чоловік розійшлися по домівках мотивуючи тим, що день повстання намічений не був.
16 червня кількість повстанців знов збільшилася до 100-110 чол. У цей день повстанці були розсортовані по групам. На наступний день кількість повстанців залишися такаю ж самою. Окрім того з Ковалівського заводу була привезена бочка спирту, яку за наказом Рябченко, випили. Кожному давали по півстакану спирту та куску хліба та сала. Через деякий час по загону рознеслися чутки про те, що в Гніздищанській сільраді багато міліції. Рябченко віддав наказ готуватися до бою. На узліссі Рябченко, Лебеда і ще 20-22 чол. залишилися на місці на галявинці, від нас кроків 100-120. Я був в ланцюзі. Ми пролежали в ланцюзі до вечора. Годині о 6 вечора передали по ланцюгу, що наступає міліція, всі повинні зібратися до купи обговорити як бути. Рябченко наголосив на тому, що потрібно всім зачаїтися, і при проході міліції відкривати вогонь не можна, тому що кількісна перевага не на нашому боці. Також було наголошено на тому, що при нападі потрібно не губитися, а прийняти бій. Інші ж говорили наголошували на необхідності бою з міліцією. Рябченко наголосив, що раз така справа, після на мене не ображайтеся. Будуйтеся швидко в ланцюг і приймемо бій. Піхота пішла на узлісся по групах, розташувалися вони там в ланцюг чи ні, я не бачив. Я особисто виявив згоду разом з рештою 20 чол. зловити знаходилися недалеко коней, з чого ми утворили кінноту з 20 чол., озброєні ми були гвинтівками, обрізами, наганами і шашками. У мене особисто був наган, до нього було 23 патрони. Прізвища командира кінного загону я не знаю. Командир кінного загону віддав наказ вишикуватися один від одного на 5 кроків і їхали за ним в обхід міліції. Далі події починають розгортатися блискавично, не встигнувши зловити коней, ні влитися до ланцюга піших повстанці почали розбігатися .
Більш інформації по устрою повстанського загону та розміщенню повстанців міститься у протоколі допиту Мойсея Парамоновича Шаша від 19-20 червня 1931 р. Так, він підтверджує час та дату бою з міліцією. Шаша вказує, що кавалерія виїхала по Невклянской дорозі для оточення х. Картовецького Гніздищанської сільради, в якому знаходилася міліція. Піхота ж рушила, перетинаючи Невклянскую дорогу в напрямку х. Кіселевщіна, щоб оточити х. Картовецький з південної сторони. Кавалерійський загін налічував 35 чол., в піхоті було понад 100 чол., з обозом приблизно 110-120 осіб. Бій тривав більше години. Щодо власної участі у збройному протистоянні то Шаша, озброєний рушницею та 15 патронами, наголошував, що зробив два лише постріли. У результаті бою був узятий в полон. Гвинтівку і 13 патронів забрав працівник міліції. За свідченнями Шаша кавалерією в бою командував Лобода Феодосій, а піхотою Качан, керував ж усім сам Рябченко. Кавалерія була розбита на 4 відділення по 2 відділення у взводі, а піхота на два взводи .
Сам Рябченко так описує події, що сталися на старому лісопильному заводі в урочищі «Писарівщина». 13 червня урочище почали збиратися озброєні та неозброєні учасники повстанського з’їзду, залишаючись ночувати у лісі. На 14 червня зібралося до 200 чол, але повстанський з’їзд відкритий не був, тому що чекали ще на новоприбулих. 17 червня 1931 р. зібралося близько 400 осіб. Цього ж таки дня був сформований батальйон піхоти, в кожній роті було по 60-70 чоловік та кавалерійський ескадрон у кількості 35 чол. Озброєння було різним у кількості до 100 одиниць. Команлдирами рот були Оніщенко Свирид (Фока), Стрик Захарій та Качан, ескадроном командував Лебеда. Рябченко акцентує увагу на тому, що був проведений з’їзд партизан-повстанців на якому була оголошена програма повстанської організації. Щодо збройного протистояння то Я. Рябченко не деталізує його. Він зазначає, що кавалерія вступила в перестрілку з міліцією, піхота розсипалася і всі почали тікати. Втік і сам Рябченко .
Цікаві факти щодо повстанського руху містяться у протоколі допиту О.Д. Мельника від 26 червня 1931 г.. Так зазначалося, що в урочищі «Писарівщина» було досить багато людей, більшість з яких була без зброї. Сам Рябченко також знаходився серед повстанців, але до нього не допускалися новоприбулі. Разом з Рябченко знаходився Лебеда. Жодних виступів від керівників повстанців підслідний не чув. Також він зазначав, що оперативна інформація не доводилася, а циркулювала у формі чуток .
У наступній інформації від 23 червня 1931 р. І. Федорченко вказував, що банда в основному розгромлена, а її учасники останніми днями здаються зі зброєю цілими групами та каються у свої помилках. Проте частина бандитів разом з Я. Рябченко переховуються .
Наступна доповідна, в якій опосередковано згадується «політична банда Рябченко» датована 21 листопада 1931 р. В ній проінформовано ЦК КП(б)У про збільшення кількості учасників банди Лебеди (колишній помічник Рябченко) з 30 до 50 чоловік та надані відомості про найближчі плани її учасників. Так зазначається, що банда зараз знаходиться в Добрянському районі, де займається активною роботу по організаційному укріпленню, вербуванню нових членів та збиранню зброї. Щодо плану дій то зазначається, що вона намагатиметься зробити 1 грудня 1931 р. збройний напад на міліцію та ДПУ в райцентрі Городнянського району для здобуття додаткової зброї. Окрім того у с. Півнівщина за відомостями ДПУ було виявлено нове банд угруповання, що мало спільний зв’язок з бандою Рябченка. Серед планів вказувався також наступ на Городню з південного боку. Бандугруповування налічує до 12 чоловік, озброєних різними системами огнестрільної зброї, й має ручний кулемет. Під час операції проти банди Рябченка це угруповання було законспіроване й залишилася до цього часу, тимчасово припинивши свою роботу .
Наведені витяги з політінформзведень Городнянського РПК, дають уявлення, розкривають хронологію подій збройного виступу селян під приводом Я. Рябченко. Але вони не розкривають мотивів, планів, не персоніфікують опір, не дають уявлення про масштаб підтримки повстанців.
Чітко структурувати організаційне підпорядкування повстанців вкрай складно. Самі учасники єдині у одному, що керівником повстанців та ідейним натхненником був Я. Рябченко. Його найближчими та найпершими помічниками були брати Шаші Ксанофонт та Мойсей, Федос Лебеда та Іван Левкович.
Ідеологічне підґрунтя організації Рябченко в жодній доповідній не висвітлено, виключення зроблена лише для кривавого терору над партійним активом, відповідальними працівниками «портфельчиками» . Сам Я. Рябченко вважав, що радянська влада повинна залишатися в усіх формах без змін, виборі повинні бути на основі широкої демократії, земля розподілятися між селянами в нормі 25 десятин, невеликі лісові масиви мають бути передані для використання селянам, великі ж залишитися у власності держави, фабрики та заводи не державного значення передати робітникам, армія повинна бути замінена загальною мобілізацією, колективні господарства залишаються на зайнятих ними земельних ділянках, вступ же до них проводиться тільки добровільно . Дещо іншу точку зору на майбутній устрій держави мав Мойсей Парамонович Шаш. У протоколі допиту 19-20 червня 1931 р. наголошував, що характер майбутньої влади в Україні можна охарактеризувати як «Вільне козацтво». У кожному колишньому губернському місті на Україні буде сотник. Земля буде в користуванні козаків і розподілена між ними порівну. Норма наділу землі на одне господарство - 10 десятин., Але може бути зменшена, або ж збільшена, але не повинна перевищувати 15 дес. Колективне користування землею допускається, але для колективів буде відведена найгірша земля, краща ж відійде козакам. Поміщиків і великих куркульських господарств не буде. Буде ліквідоване черезсмужжя. Торгівля буде вільної. Козацтво буде озброєне, носити присвоєну козацьку форму у кожного козака на руках повинна бути гвинтівка, револьвер, шашка і кинджал, а також верховий кінь з необхідною амуніцією. Суддівські функції в кожному населеному пункті будуть здійснюватися козачою радою. Але допускається й те, що козак вільний убити іншого на місці скоєння останнім злочину. Загалом же і цілому була проведена паралель положення вільного козацтва після перевороту з положенням козацтва на Україні в старі часи .
Зважаючи на привабливість декларованих програмних засад організації, складне політико-економічне становище, відверто негативне ставлення до політико-господарчих кампаній влади у ідей Рябченко швидко знайшлися прихильники.
Розбудова організації відповідно до свідчень Ксенофонта Парамоновича Шаша від 22 травня 1931 р. розпочалася в 1930 р. За свідченнями підслідного в серпні місяці 1930 р. він зустрівся с Я. Рябченко, який і запропонував йому вступити до контрреволюційної організації. Щодо власних мотивів вступу К. Шаш вказував, що 1930 р. він не думав боротися проти радянської влади, тому що кращої влади важко було знайти, але після того як його виключили з комнезаму став на шлях контрреволюційної діяльності. В протоколі допиту акцентовано увагу на тому, що аналогічні організації є по всій Україні, На Дону та Кубані. Зазначається також і те, що Рябченко мав намір встановити типографію на хут. Горнєвщина, яка буде придбана та транспортована з Конотопа разом зі зброєю. Однак, в м. Конотоп ніхто не поїхав і типографія встановлена небула .
У протоколі допиту Івана Прокоповича Левковича від 22 травня 1930 р. також йдеться про його знайомство з організацією в 1930 р., але на відміну від К. Шаша І. Левкович дізнався про її діяльність восени. Про діяльність організації до арешту свідчення співпадають . Рябченко у протоколі допиту 3 липня 1931 р. вказує, що робота по створенню організації була розпочата на початку 1931 р. в січні або лютому. Зазначає, що він був співорганізатором разом с К. Шашем., і вони разом розробляли програму, яку ніде не записували та готувалися до повстання. Згодом до організації примкнув і І. Левкович . Після арешту червоних партизанів І. Левковича та К. Шаша активним членом організації став брат останнього Мойсей. За свідченнями Я. Рябченка найактивніша фаза діяльності організації припадає на час після арешту І. Левковича та К. Шаша, тобто на травень-червень 1931 р. Про це свідчать і інші матеріали справи, та інформаційно-політичні зведення Городнянського РПК.
Всього по справі було відкрито провадження проти 174 осіб, з них 18 були засуджені до розстрілу, 36 фігурантів справи отримали різні строки ув’язнення . 120 осіб, що також проходили по справі були звільнені з під варти за браком доказів .
Підсумовуючи можна зробити висновок, що керівництво району було проінформоване про створення та діяльність «політичної банди Рябченко», але рішучих заходів не вживало. Після ліквідації повстанців, керівництво скористалося ситуацією і у порядку замирення повсталих сіл провело масштабну висилку «неблагонадійних»: куркулів та підкуркульників.
На превеликий жаль, його міфологізованість та не готовність громадянського суспільства до правди призвели до того, що легенда про постання затьмарила події, що трапилися навесні та влітку 1931 р.
Про повстання Я. Рябченко вперше згадується у діаспорній літературі. Найпершим хто намагався описати повстання був В. Скубійда в українському незалежному часописі «Неділя», що виходив у Німеччині в 1951. На вищезгаданого автора посилається й В. Плющ у книзі «Боротьба за українську державу під совєцькою владою». Рябченко показаний героєм, свідомим борцем проти більшовицького «ката». Начебто колективізація та масове розкуркулення відкрили йому очі: він побачив, що «власними руками допомагав одягати московське ярмо на свій народ». Далі йдеться про встановлення контактів з 21-м чернігівським територіальним полком, курсанти полкової школи нібито відмовилися воювати з повстанцями і перейшли на їхній бік.
Щоб придушити повстання, з Москви була відправлена так звана Московська Пролетарська Дивізія. Під натиском переважаючих сил противника повстанці примушені були відступити у відомі великі чернігівські багна та торфовища урочища Замглай. Тут вони укріпилися й коло трьох тижнів витримували наступ регулярних військ. Братів Зубів і багато повстанців було забито в боях. Рябченка захопили у полон, а потім знищили. Автор зазначає, що після ліквідації повстання почалася відплатна акція, яка характеризувалася нещадним терором. Розстрілювали не лише повстанців, але всіх підозрілих. Тисячі селян із цих районів вислали до концентраційних таборів.
Про повстання у своїй науковій праці згадував також і М. Вербицький : «Повстання навесні 1930 р., що виникло в Городнянському районі на Чернігівщині та поширилося на Ріпкинський, Сновський (Щорський), Менський та Сосницький райони, Чернігівської області».
Перші спроби осмислення повстання Я. Рябченко були зроблені чернігівським істориком В. Шкварчуком . В його інтерпретації історія повстанців виглядає хоч і менш героїчно проте учасники збройного повстання виглядають більш реалістично. Яким Рябченко – уродженець с. Тупичів Городнянського повіту – був свого часу більшовиком, червоним партизаном, головою сільради, міліціонером і навіть чекістом, але така зразково показова кар’єра із нез’ясованих причин увірвалася, і він знову почав господарювати на селі. Як і переважна більшість селян, Я. Рябченко сприйняв колективізацію як брутальне зазіхання на добро і свободу хліборобів. У нього знайшлося чимало однодумців у селах Городнянщини, серед яких було багато колишніх «червоних партизанів». У Писарівському лісі зібралося 300 – 400 повстанців. Вирішальний бій із загоном міліції, направленим із Городні, відбувся 28 червня 1931 р. Сам Я. Рябченко був тяжко поранений і заарештований. У вересні 1989 р. Чернігівська обласна прокуратура реабілітувала усіх, причетних до цього повстання, але у березні 1991 р. скасувала свою постанову як помилкову, бо Я. Рябченко та його товариші начебто таки були бандитами.
Подібної точки зору дотримуються й інші історики та краєзнавці .
За часів незалежності подібна ситуація склалась через обмеженість дослідників до архівно-кримінальної справи. Єдиним хто з істориків мав доступ до архівно-кримінальної справи був В. Шкварчук, який працював у робочій групі по створенню науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» інші ж такої можливості не мали.
Ахрівно-кримінальна справа, що зберігається галузевому архіві Служби Безпеки України у м. Київ складається з трьох томів.
По справі проходять 174 чоловіки, яким було висунуте обвинувачення в участі в контрреволюційній повстанській організації, що ставила собі за мету повалення радянської влади збройним шляхом, тобто в злочинах передбачених статями 54-2 та 54-11КК УСРР .
Виходячи з матеріалів архівно-слідчої справи, інформаційних донесень районного партійно-державного керівництва та свідчень найактивніших учасників контрреволюційної повстанської організації, що ставила за мету повалення радянської влади збройним шляхом повстання, можна зробити висновок, що учасники повстання не робили великої таємниці з планів. І органи держбезпеки мали агентурну справу на організацію червоних партизанів під гучною назвою «Ображені» по якій після арешту Ксенофонта Шаша та Івана Левковича почалися слідчі дії. Протоколи допитів, що міститься в архівно-кримінальній справі датовані 22 травня 1931 р. Жоден з них не став відпиратися і в своїх показаннях доволі скрупульозно розповіли про діяльність контрреволюційної організації. Так І. Левкович зазначає, що зі слів Рябченко у Тупичеві була зорганізована контрреволюційна організація метою якої було звільнення України від ярма більшовиків. Окрім того організація мала зв’язки з Конотопом та Брянськом, також аналогічні організації існували і в інших місцях України, а також на Кубані та Дону . Подібні ж свідчення надав і К. Шаш персоніфікуючи учасників організації.
Сам Рябченко за свідченням його брата Трохима Ігнатовича Рябченко, з весни 1931 р. перебував на нелегальному становищі, після того, як поранив колгоспника Артема Михайловича . Цю інформацію підтверджують і інші матеріали справи .
Пікантності справі додають і секретні співробітники ОГПУ зокрема Мельник Олексій Дмитрович , та Ільченко Савва Федорович , які не тільки не надавали інформацію до ГПУ, а й були активними учасниками збройного постання. Так, О.Д. Мельник за активну участь у повстанні засуджений до розстрілу, С.Ф. Ільченко отримав 10 років концтаборів. Заслуговує на увагу й Майсюк Тихін Федорович , який працював у промміліції, був обізнаний з планами повстанців по захопленню Городнянського ДОПРу, але не повідомив компетентні органи.
Щодо перебігу подій які передували збройному виступу, то вже 22 квітня 1931 р. в інформації секретаря Городнянського райкому КП(б)У І. Федорченка «Про повстанські настрої селян» зазначено, що «[…] по маючимся відомостям через відповідні організації в терористичних актах бандитизму повинні прийняти біля 300 осіб, які залучені до цієї роботи. Вся зграя концентрується в певнім кущі сільради нашого району (Бурівка, Тупичів, Великий Листвен, Пекурівка та Невкля), які економічно міцні та мають колгоспи як старі, так і знову організовані.
У цих селах є значний прошарок бувших червоних партизан, які співчувають терористичній роботі бандитів та збираються прийняти активну участь в допомозі останнім. […] Цей рух бандитизму має відповідну організовану форму. Озброєння є, але не в достатній кількості. Бандити гадають озброюватися за рахунок нападу на відповідні установи, де можна здобути зброю[…] Районним уповноваженим ДПУ вживаються відповідні заходи, а також в справі охорони майна колгоспів та радгоспів, утворені групи самоохорони з активу останніх […]
Наступна інформація про «банду Рябченка» міститься в зв’язку з загостренням ситуації у Городянському районі. На хуторі Безік Бурівської сільради 14 травня 1931 р. був убитий міліціонер, кандидат у члени КП(б)У Ф. Петренко. Наступного дня бюро Городнянського райкому констатувало «політичний характер» вбивства, акцентуючи увагу на тому, що Петренко був убитий бандитами-куркулями Рябченко Якимом та Янченко Савою .
Тільки після арешту учасників повстання було встановлено, що Я. Рябченко та С. Янченко стосунку до нападу на міліціонерів не мали. Напад на міліціонерів був здійснений Ф. Лебедою, О. Чугаєм, Г. Окружко, під час виконання ними службового обов’язку. У своїх свідченнях О.С. Чугай деталізує перебіг подій: На міліціонерів був скоєний напад з засідки, і один був поранений. […]Коли поранили міліціонера, то Лебеда своєю гвинтівкою добивав, а потім зняв штани, чоботи, гвинтівку, нагана та набої. Штани віддав мені, чоботи Желдаку, а гвинтівку, нагана та набої забрав собі . Згодом О.С. Чугай визнав себе виним у тому, що саме він добив Петренко прикладом . Г.А. Окружко також визнав себе винним у нападі на міліціонерів .
Ситуація поступово напружувалась і вже 16 червня 1931 р. секретар Городнянського райкому КП(б)У І. Федорченко повідомляв інформсектор ЦК КП(б)У про те, що 15 червня 1931 р. о 11-ї години в с. Солонівка було вчинено 3-ма особами збройний напад на сільраду. Внаслідок стрілянини було поранено селянина та районного політінспектора. Також було поранено й одного учасника збройного нападу. Щодо повстанців то Федорченко інформував республіканське керівництво, що політична банда нараховує до 150 чол., озброєна 38 рушницями 2 гранатами, 1 бомбою та невстановленою кількістю обрізів та револьверів. Щодо соціального складу то в переважній більшості «політична банда» складається з утеклих куркулів, кримінальників та частини бувших (окуркулених та розклавшихся) червоних партизан.
В доповідній зазначається що керівництво «політичною бандою» здійснюється безпосередньо Я. Рябченко. Його брат, Т. Рябченко вказаний як керівник бойових операцій, проте слід зауважити, що Т. Рябченко ніякої активної участі у повстанні не приймав, адже після арешту, він був звільнений, а справа проти нього припинена.
У вищезгаданій доповідній також вказувалася і «мета» «політичної банди»: напад на Городнянський БУПР, обеззброєння міліції та звільнення заарештованих. Щодо побіжних цілей то серед них був зазначений кривавий терор над партійним активом, деморалізація сільського активу, тероризація управ колгоспів та окремих активістів з метою розкладання колгоспів .
Наступного дня секретар Городнянського райкому КП(б)У І. Федорченко повідомляв ЦК КП(б)У про затримання Рябченка Трофима, яке сталося 16 червня 1931 р. о 3-й год. Затриманий був у нетверезому вигляді. Також повідомлялось про напад 40 осіб, озброєних 15 рушницями на Ковалівську гуральню в районі Тупичівської сільради з якої «політичною бандою» було вивезено бочку спирту, 2 лантухи цукру, 8 шт. коней. Окрім того був зроблений напад і на Тупичівське лісництво, де було забрано 2-е коней . Свідчення робітників Ковалівської гуральні дещо уточнюють та деталізують напад. Так, Олександр Іванович Усанов у свої свідченнях від 20 червня 1931 р. зазначав, що напад стався о 5-й ранку, а самі учасники «політичної банди» у кількості 30 чоловік прийшли на гуральню пішки та були озброєні досить строкато: обрізами, берданками, централками та револьверами. Окрім того за те, що було вилучено на потреби повстанців була залишена розписка: «Для вільного козацтва» за підписом Лебеди . Це підтверджує і Михайло Якович Сальніков , та Лиходій Ганна Петрівна що також були допитані 20 червня 1931 р.
Щодо нападу на Тупичівське лісництво то деталізують свідчення помічника лісничого Михайла Олександровича Вендта допитаного 20 червня 1931 р. Він так описує напад: «17.06. з ранку о 7-8 годині до нас увірвалося 20 чоловік бандитів, всі були верхи та озброєні гвинтівками, обрізами, мисливськими рушницями та револьверами. Наказали мені видати їм седла, я зразу вказав на одне сідло, вони його забрали, осідлали коня із лісництва, забрали мою рушницю – берданку, обеззброїли лісника забравши в нього гвинтівку. Пробули на подвір’ї не більше 20 хвилин поїхали до лісу. Під час перебування у лісництві один з учасників банди підійшов до кооперативної лавки і крикнув: «Бій вікно» На що інший йому завуважив6 «Наказ чув?» Після чого вікна ніхто не трогав» .
У цьому ж таки інформаційному зведенні надані відомості щодо політичного настрою селянства, він вказувався як пасивний. Акцентувалася увага на співчутті бандитам, особливо з боку родичів бандитів та активної матеріальної допомоги з боку куркульсько-заможної частини селянства. У селі Бурівка відбувається систематична п’янка та агітація серед селян з запевненням родичів заарештованих куркулів та бандитів про те, що БУПР буде відкрито озброєним нападом і що загальний переворот радвлади недалекий .
Щодо ситуації у с. Бурівка, то її варто деталізувати. Так, у Федір Олександрович Безик, допитаний 19.06.1931 р. зазначає, що 17 червня 1931 р. зранку майже все населення сіл було у стані алкогольного сп’яніння. Спирт купувався у кооперації. До полудня чутки, що оформилися у те, що Бурівка, Типичів, Невкля , Великий Листвен об’єднуються разом і йдуть до лісу з метою провести напад на райцентр «перебити всіх партробітників, комуністів, міліцію, ДПУ і розпустити ДОПР». Окрім того селом ширилися чутки те, що для керівництва повстанськими загонами з Києва прибули два командири. Керівником повстанців називався Я. Рябченко, але яку він переслідує мету, яка його політична програма селяни не знали. Загальне – розбити колективи, знищити владу комуністів .
Подібна ситуація фіксувалася і в інших селах. Так, у протоколі допиту Олексія Дмитровича Мельника від 26 червня 1931 г. зазначалося, що в с. Невкля селяни також майже всі в стані алгокольного сп’яніння, і купували у кооперації за готівку цукор та горілку .
19 червня 1931 р. секретар Городнянського райкому КП(б)У І. Федорченко інформував ЦК КП(б)У про кількісний склад банди, її озброєння та подробиці її ліквідації: «[…] що банда Рябченка у своєму складі мала 150 бандитів, озброєних на 50% рушницями, урізами та револьверами. 17 червня ранком наш загін під командою комвзводу школи ТСО – ДПУ міста Гомель тов. Таратана вкупі з резервом райміліції (разом в кількості 85 чол.) був направлений до місця знаходження банди, яка була на віддалені від райцентру 8 – 9 км. Банда, довідавшись через свій зв’язок про прибуття загону, розсипалася навкруги нашого загону та з усіх боків вступила в бій, який продовжувався 1 год. 55 хв. Під час бою, банда в п’яному вигляді з визгом та криком «Ура» своєю кавалерією в 30 коней кинулася в атаку з криками: «Сволочи, перебьем, здавайтесь».
Вірне розташування нашого загону в формі зімкнутого бою дало можливість взяти банду в кільце. Під сильним вогнем рушниць та кулеметів нашого загону банда почала відступати. У цей час отаман банди Рябченко під охороною бандитів зник в лісі, а частина банди почала розбігатися. Внаслідок бою захоплено в полон 21 бандит, забито 16 – 18 бандитів, поранено 3 бандита. Відібрано 12 коней (захоплених ними в лісгоспі), декілька револьверів та 7 рушниць. З нашого боку забитих та поранених – жодного нема.
18 червня, виїхавши в Тупичів, загін кінної міліції в лісі зустрівся з групою бандитів в 14 чол. Бандити намагалися, відстрілюючись, зникнути, але всі 14 бандитів спіймані. Вживаються заходи щодо ліквідації рештків банди .
Події, що передували збройному протистоянню між загонами міліції та селянства та ліквідації збройного виступу розгорталися доволі стрімко, з протоколів допитів Я. Рябченко, М. Кравченко, М. Шаша, О Мельника та матеріалів архівно-кримінальної справи випливає, що участь у протистоянні брали 300 осіб, при чому озброєних з них було близько 100 чоловік. У справі є перелік вилученої зброї: гвинтівок різних модифікацій налічувалось 67 штук, із них 4 гвинтівки були шомпольними та 8 пістолетів .
Відповідно до протоколів допиту Михайла Орестовича Кравченко від 14 липня 1931 р. збиратися у лісі почали в суботу 13 червня. Місцем збору був вибраний старий лісопильний завод на Писарівщині. Підслідний вказував, що нарахував 100-120 чоловік. Жодних активних дій цього дня не було, велися лише розмови про збройний напад на ДОПР, ДПУ та міліцію. Наступного дня, у неділю, 14 червня, кількість людей зменшилася до 50. Інші 50-70 чоловік розійшлися по домівках мотивуючи тим, що день повстання намічений не був.
16 червня кількість повстанців знов збільшилася до 100-110 чол. У цей день повстанці були розсортовані по групам. На наступний день кількість повстанців залишися такаю ж самою. Окрім того з Ковалівського заводу була привезена бочка спирту, яку за наказом Рябченко, випили. Кожному давали по півстакану спирту та куску хліба та сала. Через деякий час по загону рознеслися чутки про те, що в Гніздищанській сільраді багато міліції. Рябченко віддав наказ готуватися до бою. На узліссі Рябченко, Лебеда і ще 20-22 чол. залишилися на місці на галявинці, від нас кроків 100-120. Я був в ланцюзі. Ми пролежали в ланцюзі до вечора. Годині о 6 вечора передали по ланцюгу, що наступає міліція, всі повинні зібратися до купи обговорити як бути. Рябченко наголосив на тому, що потрібно всім зачаїтися, і при проході міліції відкривати вогонь не можна, тому що кількісна перевага не на нашому боці. Також було наголошено на тому, що при нападі потрібно не губитися, а прийняти бій. Інші ж говорили наголошували на необхідності бою з міліцією. Рябченко наголосив, що раз така справа, після на мене не ображайтеся. Будуйтеся швидко в ланцюг і приймемо бій. Піхота пішла на узлісся по групах, розташувалися вони там в ланцюг чи ні, я не бачив. Я особисто виявив згоду разом з рештою 20 чол. зловити знаходилися недалеко коней, з чого ми утворили кінноту з 20 чол., озброєні ми були гвинтівками, обрізами, наганами і шашками. У мене особисто був наган, до нього було 23 патрони. Прізвища командира кінного загону я не знаю. Командир кінного загону віддав наказ вишикуватися один від одного на 5 кроків і їхали за ним в обхід міліції. Далі події починають розгортатися блискавично, не встигнувши зловити коней, ні влитися до ланцюга піших повстанці почали розбігатися .
Більш інформації по устрою повстанського загону та розміщенню повстанців міститься у протоколі допиту Мойсея Парамоновича Шаша від 19-20 червня 1931 р. Так, він підтверджує час та дату бою з міліцією. Шаша вказує, що кавалерія виїхала по Невклянской дорозі для оточення х. Картовецького Гніздищанської сільради, в якому знаходилася міліція. Піхота ж рушила, перетинаючи Невклянскую дорогу в напрямку х. Кіселевщіна, щоб оточити х. Картовецький з південної сторони. Кавалерійський загін налічував 35 чол., в піхоті було понад 100 чол., з обозом приблизно 110-120 осіб. Бій тривав більше години. Щодо власної участі у збройному протистоянні то Шаша, озброєний рушницею та 15 патронами, наголошував, що зробив два лише постріли. У результаті бою був узятий в полон. Гвинтівку і 13 патронів забрав працівник міліції. За свідченнями Шаша кавалерією в бою командував Лобода Феодосій, а піхотою Качан, керував ж усім сам Рябченко. Кавалерія була розбита на 4 відділення по 2 відділення у взводі, а піхота на два взводи .
Сам Рябченко так описує події, що сталися на старому лісопильному заводі в урочищі «Писарівщина». 13 червня урочище почали збиратися озброєні та неозброєні учасники повстанського з’їзду, залишаючись ночувати у лісі. На 14 червня зібралося до 200 чол, але повстанський з’їзд відкритий не був, тому що чекали ще на новоприбулих. 17 червня 1931 р. зібралося близько 400 осіб. Цього ж таки дня був сформований батальйон піхоти, в кожній роті було по 60-70 чоловік та кавалерійський ескадрон у кількості 35 чол. Озброєння було різним у кількості до 100 одиниць. Команлдирами рот були Оніщенко Свирид (Фока), Стрик Захарій та Качан, ескадроном командував Лебеда. Рябченко акцентує увагу на тому, що був проведений з’їзд партизан-повстанців на якому була оголошена програма повстанської організації. Щодо збройного протистояння то Я. Рябченко не деталізує його. Він зазначає, що кавалерія вступила в перестрілку з міліцією, піхота розсипалася і всі почали тікати. Втік і сам Рябченко .
Цікаві факти щодо повстанського руху містяться у протоколі допиту О.Д. Мельника від 26 червня 1931 г.. Так зазначалося, що в урочищі «Писарівщина» було досить багато людей, більшість з яких була без зброї. Сам Рябченко також знаходився серед повстанців, але до нього не допускалися новоприбулі. Разом з Рябченко знаходився Лебеда. Жодних виступів від керівників повстанців підслідний не чув. Також він зазначав, що оперативна інформація не доводилася, а циркулювала у формі чуток .
У наступній інформації від 23 червня 1931 р. І. Федорченко вказував, що банда в основному розгромлена, а її учасники останніми днями здаються зі зброєю цілими групами та каються у свої помилках. Проте частина бандитів разом з Я. Рябченко переховуються .
Наступна доповідна, в якій опосередковано згадується «політична банда Рябченко» датована 21 листопада 1931 р. В ній проінформовано ЦК КП(б)У про збільшення кількості учасників банди Лебеди (колишній помічник Рябченко) з 30 до 50 чоловік та надані відомості про найближчі плани її учасників. Так зазначається, що банда зараз знаходиться в Добрянському районі, де займається активною роботу по організаційному укріпленню, вербуванню нових членів та збиранню зброї. Щодо плану дій то зазначається, що вона намагатиметься зробити 1 грудня 1931 р. збройний напад на міліцію та ДПУ в райцентрі Городнянського району для здобуття додаткової зброї. Окрім того у с. Півнівщина за відомостями ДПУ було виявлено нове банд угруповання, що мало спільний зв’язок з бандою Рябченка. Серед планів вказувався також наступ на Городню з південного боку. Бандугруповування налічує до 12 чоловік, озброєних різними системами огнестрільної зброї, й має ручний кулемет. Під час операції проти банди Рябченка це угруповання було законспіроване й залишилася до цього часу, тимчасово припинивши свою роботу .
Наведені витяги з політінформзведень Городнянського РПК, дають уявлення, розкривають хронологію подій збройного виступу селян під приводом Я. Рябченко. Але вони не розкривають мотивів, планів, не персоніфікують опір, не дають уявлення про масштаб підтримки повстанців.
Чітко структурувати організаційне підпорядкування повстанців вкрай складно. Самі учасники єдині у одному, що керівником повстанців та ідейним натхненником був Я. Рябченко. Його найближчими та найпершими помічниками були брати Шаші Ксанофонт та Мойсей, Федос Лебеда та Іван Левкович.
Ідеологічне підґрунтя організації Рябченко в жодній доповідній не висвітлено, виключення зроблена лише для кривавого терору над партійним активом, відповідальними працівниками «портфельчиками» . Сам Я. Рябченко вважав, що радянська влада повинна залишатися в усіх формах без змін, виборі повинні бути на основі широкої демократії, земля розподілятися між селянами в нормі 25 десятин, невеликі лісові масиви мають бути передані для використання селянам, великі ж залишитися у власності держави, фабрики та заводи не державного значення передати робітникам, армія повинна бути замінена загальною мобілізацією, колективні господарства залишаються на зайнятих ними земельних ділянках, вступ же до них проводиться тільки добровільно . Дещо іншу точку зору на майбутній устрій держави мав Мойсей Парамонович Шаш. У протоколі допиту 19-20 червня 1931 р. наголошував, що характер майбутньої влади в Україні можна охарактеризувати як «Вільне козацтво». У кожному колишньому губернському місті на Україні буде сотник. Земля буде в користуванні козаків і розподілена між ними порівну. Норма наділу землі на одне господарство - 10 десятин., Але може бути зменшена, або ж збільшена, але не повинна перевищувати 15 дес. Колективне користування землею допускається, але для колективів буде відведена найгірша земля, краща ж відійде козакам. Поміщиків і великих куркульських господарств не буде. Буде ліквідоване черезсмужжя. Торгівля буде вільної. Козацтво буде озброєне, носити присвоєну козацьку форму у кожного козака на руках повинна бути гвинтівка, револьвер, шашка і кинджал, а також верховий кінь з необхідною амуніцією. Суддівські функції в кожному населеному пункті будуть здійснюватися козачою радою. Але допускається й те, що козак вільний убити іншого на місці скоєння останнім злочину. Загалом же і цілому була проведена паралель положення вільного козацтва після перевороту з положенням козацтва на Україні в старі часи .
Зважаючи на привабливість декларованих програмних засад організації, складне політико-економічне становище, відверто негативне ставлення до політико-господарчих кампаній влади у ідей Рябченко швидко знайшлися прихильники.
Розбудова організації відповідно до свідчень Ксенофонта Парамоновича Шаша від 22 травня 1931 р. розпочалася в 1930 р. За свідченнями підслідного в серпні місяці 1930 р. він зустрівся с Я. Рябченко, який і запропонував йому вступити до контрреволюційної організації. Щодо власних мотивів вступу К. Шаш вказував, що 1930 р. він не думав боротися проти радянської влади, тому що кращої влади важко було знайти, але після того як його виключили з комнезаму став на шлях контрреволюційної діяльності. В протоколі допиту акцентовано увагу на тому, що аналогічні організації є по всій Україні, На Дону та Кубані. Зазначається також і те, що Рябченко мав намір встановити типографію на хут. Горнєвщина, яка буде придбана та транспортована з Конотопа разом зі зброєю. Однак, в м. Конотоп ніхто не поїхав і типографія встановлена небула .
У протоколі допиту Івана Прокоповича Левковича від 22 травня 1930 р. також йдеться про його знайомство з організацією в 1930 р., але на відміну від К. Шаша І. Левкович дізнався про її діяльність восени. Про діяльність організації до арешту свідчення співпадають . Рябченко у протоколі допиту 3 липня 1931 р. вказує, що робота по створенню організації була розпочата на початку 1931 р. в січні або лютому. Зазначає, що він був співорганізатором разом с К. Шашем., і вони разом розробляли програму, яку ніде не записували та готувалися до повстання. Згодом до організації примкнув і І. Левкович . Після арешту червоних партизанів І. Левковича та К. Шаша активним членом організації став брат останнього Мойсей. За свідченнями Я. Рябченка найактивніша фаза діяльності організації припадає на час після арешту І. Левковича та К. Шаша, тобто на травень-червень 1931 р. Про це свідчать і інші матеріали справи, та інформаційно-політичні зведення Городнянського РПК.
Всього по справі було відкрито провадження проти 174 осіб, з них 18 були засуджені до розстрілу, 36 фігурантів справи отримали різні строки ув’язнення . 120 осіб, що також проходили по справі були звільнені з під варти за браком доказів .
Підсумовуючи можна зробити висновок, що керівництво району було проінформоване про створення та діяльність «політичної банди Рябченко», але рішучих заходів не вживало. Після ліквідації повстанців, керівництво скористалося ситуацією і у порядку замирення повсталих сіл провело масштабну висилку «неблагонадійних»: куркулів та підкуркульників.