Житіє моє....

[Avanta]

Треба написати
От треба і все...
Я зараз дуже страждаю. Ні ми живі. Але....
Мені болче дихати від того, що трапилося з нами всіма. Мені боляче за зруйноване дитинсво наших дітей. Я дивлюся на свою доньку і мені дуже боляче...
а ще мені боляче за нерозуміння ....
от у мене дитина лякалася літаків...
у ситих задоволених життям німців це викликало здивування. Тут же безпечно!!!! Чого ховатися, чого лякатися.... Чули б ваші діти як скидають ФАБ 500, як іде бомбардувальник, як гудуть двигуни літаків.... що таке повітряний бій, який ти бачиш...
Їм цього не зрозуміти....
Як не зрозуміти чого ми боїмося грому....
Звісно цей болючий досвід з нами на все життя...

Comments

[AnchorPoint]

обіймаю... 

[What can i do]

Співчуваю.
Хоч таких жахів і не зазнала, але підскакую від звуку різко зачиненого вікна, бо на далекий вибух схоже, а білорусія за 100 км.
Життя вже не буде як колись.